Читаем Втрачений символ полностью

А в пункті управління, у м'якому світлі плазмового екрана стояла Кетрін, уп'явшись очима в знайдений ними загадковий документ. Підкресливши свої ключові фрази, вона відчувала дедалі сильнішу впевненість у тому, що в документі йшлося про ту саму старовинну легенду, про яку її брат, вочевидь, розповів лікареві Абадону.

...потаємне місце ПІД ЗЕМЛЕЮ, де...

...десь у ВАШИНГТОНІ, ОКРУГ КОЛУМБІЯ, координати...

...знайшли ДРЕВНІЙ ПОРТАЛ, що вів до...

...обережно, ПІРАМІДА містить небезпечні...

...дешифрувати цей ВИКАРБУВАНИЙ СИМВОЛОН, щоб відкрити...

«Як же ж я хочу побачити решту цього файла».

Вона ще на якусь мить затримала погляд на екрані, а потім клацнула вимикачем. Кетрін завжди вимикала цей енергоємний дисплей, щоб не «садити» батареї з рідким воднем. Вона спостерегла, як ключові слова поволі зблякли, перетворилися на маленьку білу цятку, що на мить затрималася у центрі екрана і зникла. Кетрін обернулася і пішла до свого офісу. З хвилини на хвилину мав з'явитися лікар Абадон, і їй хотілося, щоб він почувався комфортно.

— Майже прийшли, — сказав Андерсон, ведучи Сато й Ленґдона, здавалося, нескінченним коридором, який проліг на всю довжину східної частини фундаменту Капітолію.

Ленґдона втішило, що долівка тут кахляна: до палких шанувальників пацюків професор не належав. Маленька група хутко рухалася вперед, і їхні кроки химерно й нерівномірно відлунювали в довгому коридорі. Обабіч були двері, деякі зачинені, деякі — трохи прочинені. Багато приміщень на цьому поверсі здавалися покинутими. Ленґдон помітив, що тепер їхні номери йшли у зворотному порядку і ось-ось мали добігти кінця.

SB4... SB3... SB2... SB1...

Вони пройшли повз непозначені двері, але Андерсон різко зупинився, коли номери на дверях знову пішли на зростання.

НВ1... НВ2...

— Вибачте, — сказав Андерсон. — Ми проскочили. Мені ще не доводилося заходити так глибоко.

Група повернулася на кілька ярдів до старих металевих дверей, котрі, як здогадався Ленґдон, розташовувалися в центральній точці коридору. То був меридіан, що розділяв сенатський підвал, SB, та підвал палати представників, НВ. Як виявилося, ці двері таки було позначено, але позначка вже так вицвіла, що ледь проглядалася.

SBB

— Ось і прийшли, — сказав Андерсон. — Ключі невдовзі принесуть.

Сато насупилася і поглянула на годинник.

Ленґдон придивився до позначки SBB і спитав Андерсона:

— А чому ця зона позначена як зона сенату, коли фактично розташована посередині?

Андерсон розгубився.

— Що ви маєте на увазі?

— Тут написано Ес-бі-бі, тобто починається на Ес, а не на Ейч. Андерсон похитав головою.

— Ес в Ес-бі-бі означає не сенат. Воно...

— Шефе! — гукнув здалеку охоронець. Він підтюпцем підбіг до них лунким коридором і подав ключ. — Вибачте, сер, це зайняло трохи часу. Ми так і не знайшли основний ключ від Ес-бі-бі. Довелося взяти запасний із допоміжної скриньки.

— Немає основного ключа? — здивовано спитав Андерсон.

— Напевне, загубився, — відповів засапаний охоронець. — Вже цілу вічність ніхто не просив дозволу на доступ до цього приміщення.

Андерсон взяв ключ.

— Отже, ключа від Ес-бі-бі тринадцять немає?

— Вибачте, але наразі ми не можемо знайти ключі до жодної з кімнат в Ес-бі-бі. Зараз цим займається Макдональд. — Охоронець витяг радіо і заговорив: — Бобе? Я з шефом. Чи з'явилася додаткова інформація щодо ключа від Ес-бі-бі тринадцять?

Радіо затріщало, і в ньому почувся голос.

— Узагалі-то, з'явилася. Хоча дивно все це. Щось я не бачу відповідних даних у комп'ютері, але в рукописному реєстрі зазначено, що всі складські кімнати в Ес-бі-бі було очищено та звільнено понад двадцять років тому. І тепер ці приміщення не використовуються. — Охоронець зробив паузу. — Всі, окрім Ес-бі-бі тринадцять.

Андерсон вихопив радіо.

— Шеф на зв'язку. Що ви хочете сказати — всі, окрім Ес-бі-бі тринадцять?

— Узагалі-то, сер, — відповів голос, — у мене тут є рукописна примітка, що позначає Ес-бі-бі тринадцять як «приватну зону». Ця примітка дуже давня, але її зробив і завірив сам Архітектор.

Ленґдон знав, що термін «Архітектор» означав не людину, яка колись спроектувала Капітолій, а того, хто ним керував. За аналогією з кербудом, чоловік, призначений Архітектором Капітолію, відповідав за все, включно з ремонтом, реставрацією, безпекою, найманням персоналу та наданням приміщень під офіси.

— Дивним є те, — вів далі голос у радіо, — що примітка, зроблена Архітектором, вказує, що цю «приватну зону» надано в користування Пітерові Соломону.

Ленґдон, Сато і Андерсон обмінялися спантеличеними поглядами.

— Смію припустити, сер, — додав голос у радіо, — що всі основні ключі до Ес-бі-бі, а також всі ключі до Ес-бі-бі тринадцять — у містера Соломона.

Ленґдон вухам своїм не повірив. «Пітер має приватне приміщення у підвалі Капітолію?» Він знав, що у Пітера Соломона є секрети, але ця новина здивувала навіть його.

— Гаразд, — мовив Андерсон без ентузіазму в голосі. — Нам треба потрапити саме до Ес-бі-бі тринадцять, тож продовжуйте пошук дубліката.

— Слухаю, сер! Ми також працюємо над тим цифровим зображенням, яке ви наказали...