Читаем Втрачений символ полностью

— Дякую, так, звісно. — Беламі вимовив ці слова різко і чітко. Він, випускник привілейованого університету, мав вимову настільки бездоганну, що говорив, майже як британець. — Я щойно дізнався, що у вас цього вечора трапився інцидент, — стурбовано сказав доглядач.

— Так, сер. То був...

— А де шеф Андерсон?

— Унизу з директором Сато з відділу безпеки ЦРУ.

Очі Беламі стривожено розширилися.

— Тут ЦРУ?

— Так, сер. Директор Сато прибула майже відразу після інциденту.

— Чому? — спитав Беламі з вимогливою ноткою в голосі.

Нуньєс знизав плечима. «Наче мені хтось пояснюватиме».

Беламі широким кроком попрямував до ескалаторів.

— Де вони?

— Вони щойно подалися до нижніх поверхів, — поквапився охоронець слідком за ним.

Беламі стривожено озирнувся.

— До нижніх поверхів? Чому?

— Узагалі-то, я не знаю. Просто щойно почув по радіо.

Беламі пришвидшив крок.

— Проведіть мене до них негайно.

— Слухаю, сер.

Коли вони вдвох поквапливо перетинали широкий зал, Нуньєсу в око впав великий золотий перстень на руці у Беламі.

Нуньєс витяг радіо.

— Я сповіщу шефа, що ви спускаєтесь.

— Ні. — В очах у Беламі зблиснув злобний вогник. — Я волів би прийти без попередження.

Цього вечора Нуньєс уже зробив кілька серйозних помилок, тож, якщо він не попередить шефа Андерсона про прихід Архітектора, це стане його останньою помилкою.

— Сер, — збентежено почав він. — Гадаю, шеф Андерсон хотів би...

— А вам відомо, що роботодавець містера Андерсона — я? — відрізав Беламі. Нуньєс кивнув. — Тому я вважаю, що він хотів би дослухатися до моїх побажань.

Триш Дюн вийшла до вестибюля — і здивовано витріщилася. Гість, що там сидів, і близько не був схожий на педантичних, вдягнених у фланелеві костюми науковців, які зазвичай входили до цього приміщення, — докторів антропології, океанографії, геології та інших галузей науки. Навпаки: лікар Абадон у прекрасно скроєному костюмі скидався на аристократа. Він був високий, широкоплечий, із чудовою засмагою на обличчі, а бездоганно причесане русяве волосся наштовхувало Триш на думку, що цей чоловік частіше бував у салонах краси, аніж в лабораторіях.

— Ви лікар Абадон, наскільки я розумію? — спитала Триш, простягаючи руку.

Чоловік на мить завагався, але потім взяв її пухкеньку руку у свою широку долоню.

— Вибачте, а ви...

— Я Триш Дюн, — відповіла вона. — Асистентка Кетрін. Вона попрохала мене провести вас до її лабораторії.

— А, тепер зрозуміло. — І лікар Абадон посміхнувся. — Приємно познайомитися, Триш. Вибачте, якщо вам здалося, наче я знітився. Я чомусь гадав, що Кетрін цього вечора буде тут сама. — І він махнув рукою в коридор. — Але я цілковито до ваших послуг. Ідіть вперед, а я за вами.

Хоча гість швидко оговтався, Триш встигла помітити вираз розчарування в його очах. Тепер вона зрозуміла, чому її начальниця раніше нічого не розповідала про лікаря Абадона. «Мабуть, тут намічається роман». Кетрін ніколи не обговорювала з нею своє приватне життя, але відвідувач був привабливим і добре доглянутим, він був молодшим за Кетрін, але, безсумнівно, походив з її світу багатства та привілеїв. Та хоч які б там плани лікар Абадон не вибудовував на сьогоднішній вечір, Триш у ці плани точно не вписувалася.

На контрольно-пропускному пункті вестибюля самотній охоронець швидко зняв навушники, і Триш почула в них ревіння стадіону — гра за участю «Червоношкірих» була в розпалі. Охоронець звично перевірив лікаря Абадона металевим детектором і видав йому тимчасову перепустку.

— Хто виграв? — люб'язно поцікавився гість, виймаючи з кишені мобільний телефон, якісь ключі та запальничку.

— «Червоношкірі» — на три очки, — радо відгукнувся охоронець. — Гра — просто супер!

— Невдовзі прибуде містер Соломон, — сказала Триш охоронцеві. — Коли він з'явиться, передайте йому, будь ласка, що ми чекаємо на нього в лабораторії.

— Неодмінно передам. — Коли вони проходили повз нього, охоронець із розумінням підморгнув. — Дякую, що попередили. Буду вдавати, що пильно несу службу.

Це зауваження Триш зробила не лише на догоду охоронцю, а й для того, щоб нагадати лікареві Абадону, що не лише вона заважатиме його приватній зустрічі з Кетрін.

— А як ви познайомилися з Кетрін? — спитала Триш, поглянувши на загадкового гостя.

Лікар Абадон ніяково хихикнув.

— О, та це довга історія. Ми разом працювали над однією проблемою.

«Зрозуміло, — подумала Триш. — Це мене не стосується».

— Яка дивовижна споруда! — зауважив лікар Абадон, озираючись довкола, коли вони йшли довжелезним і широким коридором. — Якщо чесно, я тут вперше.

Його бадьорий та невимушений тон із кожним кроком ставав дедалі приязнішим, і Триш завважила, що гість швидко призвичаюється у незнайомому місці. У яскравому світлі коридорних ламп вона помітила, що засмага на обличчі гостя є штучною. «Дивно». Та Триш облишила про це думати і в загальних рисах розповідала лікареві Абадону про роботу і основні функції Центру технічної підтримки, не лишаючи поза увагою різні блоки та їхній вміст.

Візитер був вражений почутим.