— Схоже, у вас багато талантів. — Він розвертається до Джейн. — Будь ласка, відвезіть її додому, детективе. І тримайте її від мене подалі. Якщо зможете.

— Як щодо Ніни? — гукаю я, коли він відвертається.

— Тепер з нею все буде чудово.

— Як ви це знаєте?

— Повірте мені.

— З чого б це? Ґрілі — це взагалі ваше справжнє прізвище?

Він підіймає руку в недбалому помаху і просто йде собі.

— Ходімо, ма, — каже Джейн. — Я відвезу тебе додому.

Тепер, коли я більше не налякана, моя вилиця починає дуже боліти. Можливо, мені таки потрібна швидка, але я надто горда, щоб це визнати, тож просто дозволяю Джейн провести мене від землерийки до розсувних дверей, де крутяться з десяток офіцерів у жилетах з написом «Служба маршалів США».

— Не дивись туди, ма, — попереджає мене Джейн.

Але ж я неодмінно маю подивитися. На кров, що заливає бетонну підлогу. На два тіла, що лежать біля ніг офіцерів. То ось чому Ґрілі сказав, що з Ніною все буде чудово. Бо людина, що полювала на неї, тепер лежить мертва, вбита в перестрілці з маршалами. Я досі відчуваю запах його смердючого лосьйону після гоління.

Зупиняюся, дивлячись униз на людину, що розбила мені обличчя, легко наказувала мене вбити, і хочу відвісити цьому трупові добрячого, потужного копняка. Але я маю гідність, та й усі ці офіцери дивляться. Тож просто йду на вихід зі складу і залажу в машину моєї доньки.

За кілька годин, після великої дози заспокійливого і з пакетом замороженого горошку, притиснутим до щоки, я почуваюся набагато краще. Ми з Джейн сидимо у вітальні, і це вже розрада, бо моя донька нечасто виділяє час, щоб просто побути зі мною. Зазвичай її відволікає робота, Реджина чи тисяча інших справ, які вона неодмінно має зробити, замість посидіти з мамою. Але цього вечора вона, схоже, не проти попити чаю і просто... поговорити. Про те, що сьогодні сталося. Про людей, яких я раніше знала як Метью та Керрі Ґрінів.

— То ось чому їхні жалюзі завжди були опущені, — кажу я. — Чому він носив зброю. Чому він встановив на вікнах ґрати. Чому він не спілкувався з рештою мешканців.

— Вона була їхній головний свідок, ма, і вони мали зберегти їй життя. Вони вже двічі її перевозили, але він якось завжди її знаходив.

— Бо він мав когось у поліції Ревіра, хто зливав йому інформацію.

Джейн киває.

— Тепер вони це знають, завдяки тобі. І вони з’ясують, хто це в біса був.

Як же приємно чути похвалу від моєї доньки, копа.

— Ґрілі насторожився, коли побачив цей фургон два тижні тому, — каже вона. — Тож вони перевезли її до іншого, безпечного будинку.

— Але хтось усе ще жив через вулицю. Я бачила світло.

— Він залишився там, щоб будинок не видавався порожнім. Щоб наглянути за цим фургоном. А потім в цю операцію втрутилася ти.

— І наламала дров, гадаю.

— Ні, ма. Ти дала їм причину нарешті зробити хід і заарештувати його. Їм просто було потрібно притиснути їхню ціль звинуваченням, від якого б він не відкрутився, і тепер вони мали звинувачення у викраденні людини. Вони ще раніше поставили на його позашляховик трекер, тож простежили його просто до тебе. Коли він почав стріляти, то не залишив їм іншого варіанту, крім як стріляти у відповідь. Тепер ніякого суду вже не потрібно.

— Пам’ятаєш, як я казала, коли ти була дитиною? Про погані рішення?

Джейн сміється.

— Так, це було погане рішення. Викрасти тебе.

Я визираю з вікна на будинок через вулицю. Тепер там ніхто не живе, і мушу визнати, що мені бракує Ґрінів. Бракує всієї цієї загадки, всіх цих хвилюючих можливостей. Тепер це просто мій нудний старий район, де єдина загадка, яку я можу розгадати, — це хто з ким спить.

— До речі про людей, що прийняли погані рішення, — кажу дочці. — Я нарешті склала всю історію про те, чому Рік Теллі стріляв у Ларрі Леопольда. Весь цей час я думала, що Рік найняв приватного детектива і саме так дізнався про зраду. Але йому розповіла Трішія.

— Трішія знала про це?

— Вона приходила сюди подякувати мені, що я не дозволила її татові вбити Ларрі.

— А як Трішія дізналась про зраду матері?

— З уроку біології. Вони вивчали генетику і мали визначити власну групу крові. Аналіз показав, що у Трішії — третя позитивна, а в її мами — друга позитивна. Проблема в тому, що в Ріка — перша позитивна, а це означає, що він не міг бути її біологічним батьком. Саме тому вона була така зла на свою маму. Вона розповіла Рікові, потім Рік з’ясував, хто це був, і саме тому він заявився до будинку Ларрі з пістолетом.

Джейн надовго замовкає, і я бачу, що вона думає про щось інше. Завжди вона так. Я щось говорю, а її думки крутяться навколо чогось іншого. Чогось набагато важливішого, ніж слова її мами. Тепер вона будь-якої хвилини знайде виправдання, щоб закінчити цю нудну розмову і поїхати.

— Господи, ма, — каже вона і раптом підскакує зі свого стільця.

— Знаю, — зітхаю я. — Ти маєш їхати.

— Ти щойно розколола її! Дякую!

— Що? Що я такого сказала?

— Групи крові! Я мала зрозуміти, що вся річ у групах крові. — Вона прямує до дверей. — Я маю багато роботи.

— Про що ти говориш?

— Софія Суарес. Я в усьому помилялася.

38

ЕМІ