Читаем Послухай мене полностью

Їхати нам не потрібно; будинок Теллі лише за півтора квартала, і в цей вечірній час це приємна прогулянка із запахами приготування їжі в повітрі та блиманням телевізорів у вікнах. Коли ми підходимо до будинку, я бачу на під’їзній доріжці синю «камаро» Ріка Теллі і гадаю, чи ладнають вони з Джекі цими днями хоч трохи краще. Можна було б подумати, що після двадцяти років шлюбу вони або згладять свої розбіжності, або розійдуться. Джекі розповіла мені, що під час однієї з їхніх сварок він штовхнув її на холодильник, і Трішія все бачила. Хоч я маю багато на що поскаржитись, коли йдеться про Френка, здебільшого його бігання по колу з іншою жінкою, він принаймні ніколи мене не штовхав. Можливо, тому шо Джейн одразу б вдягла на нього кайданки.

Я стукаю у двері, і майже одразу з’являється Джекі з розпатланим волоссям і вимащеною підводкою щокою. Я завжди вважала її привабливою жінкою (можливо, навіть занадто), але сьогодні бачу лише налякану матір. «О, Анджело, ти її привела! Дякую тобі. Джені, повірити не можу, що ти тепер детектив. Я пам’ятаю той день, коли ти була нянею Трішії, посадила її у манеж і сказала, що вона — у в’язниці. Ти вже тоді практикувалася арештовувати людей».

Джекі продовжує нервово теревенити, поки веде нас до кухні, де сидить і читає спортивну сторінку Рік. Хоч його можна назвати симпатичним чоловіком, зі все ще густим темним волоссям у сорок п’ять років, я ніколи не любила його зиркання, а ще менше воно подобається мені сьогодні ввечері. Його волосся зачесане назад, а з-під рукава сорочки поблискує золотий браслет. Терпіти не можу чоловіків, що носять браслети. Він бачить Джейн і сідає рівніше. Можливо, тому що в неї пістолет на поясі. Іноді єдина можливість для жінки заслужити повагу чоловіка — це ходити зі зброєю.

Джекі кидається до плити, де закипає якась каструля, і прикручує конфорку. На столі стоять дві тарілки і навалена купка столового срібла. В кухні смердить підгорілою їжею, і все якесь брудне від жиру та бурих плям. Це сумне видовище показує мені, як же зникнення доньки підкосило цю родину.

— Перепрошую, пані Теллі. Бачу, що ви збирались вечеряти, — каже Джейн.

— Ні-ні, не переймайся щодо цього. Твій прихід набагато важливіший. — Джекі відсуває стілець. — Сідай, будь ласка. Тільки подумати: наша Джені тепер полює на злочинців. Якщо хтось і може нам допомогти, то це ти.

— Насправді це справа поліції Ревіра, але я спробую допомогти. — Джейн сіла, обережно прилаштувавши рукави на всіяному крихтами столі. — Мама каже, що Трішія зникла минулої середи?

— Я прокинулась, а її немає у неї в кімнаті. Ланцюжок на вхідних дверях було знято, тож я знаю, що вона вийшла цим шляхом. Я вирішила, що вона пішла на зустріч з подругами, тож не переймалася цим, поки не стало вже дуже пізно. Тоді я подзвонила в поліцію.

— Детектив Салдана сказав, що Трішія вкрала гроші з вашої сумочки. Скільки?

Джекі стривожено завовтузилася.

— Не знаю. Може, п’ятдесят доларів.

— Ви маєте якісь ідеї, чому вона пішла?

— Останнім часом вона зі мною небагато говорила. У нас з нею було кілька сварок.

— Через що?

— Та все, — вставив з відтінком втоми Рік. — Її оцінки. Куріння. Так званих друзів. Відтоді, як їй виповнилось чотирнадцять, тут настало якесь пекло.

— Це ти завжди чіпляєшся до неї через це, а не я, — каже Джекі.

— Мені здається, що зараз вона зла саме на тебе.

— Звісно, бо я її мама. Дівчатка-підлітки завжди валять усе на своїх мам. Це нормально.

— Якщо це нормально, то диво, що ще не всі дітлахи вішаються з народження. — Рік встає і згрібає зі стійки ключі від своєї машини.

— Куди ти?

— Я маю зустрітися з Беном щодо того проєкту в Квінсі. Я тобі казав.

— А як же вечеря?

— Перехоплю щось по дорозі. — Він похмуро дивиться на Джейн і неохоче киває. — Дякую, що зайшла, але не думаю, що тобі потрібно втручатися. Не знаю, що коїться з цим дівчиськом останнім часом, але вона повернеться додому, коли залишиться без грошей. Вона завжди так робить.

Ми всі мовчимо, коли він виходить з кухні. Неначе не наважуємося сказати щось, що його затримає. Відтак чуємо; як його машина гуркоче доріжкою, і я бачу, як тіло Джекі розслабляється на очах. Джейн кидає на мене погляд, що каже: «Чому ці люди досі одружені?». Те саме й мені спадало на думку не раз. Між ними не завжди було так. Я пам’ятаю, як вони обіймалися й цілувалися, коли тільки сюди переїхали, ще до народження Трішії. Іноді діти можуть зашкодити шлюбу.

— Я заходила на її фейсбук-сторінку, але вона мене заблокувала. Можете в це повірити? — питає Джекі. — Я питала в її друзів, і вони всі заявили, що й гадки не мають, де Трішія. Але ці підлітки, вони так добре оберігають секрети одне одного. Не знаю, каже вона їм брехати мені чи що. — Джекі опускає голову на руки. — Якби я хоч знала, з чого це все почалося. Чому вона така зла на мене. Наче перемкнуло. У вівторок вона прийшла додому зі школи, обізвала мене поганими словами і замкнулася у своїй кімнаті. А наступного ранку її вже не було.

— Куди вона пішла, коли втікала востаннє? — питає Джейн.