Читаем Послухай мене полностью

— Ендометріальні рубці. Майже по всій стінці.

— Дітей у неї не було, — сказала Джейн.

— Це може бути причиною, чому.

Коли Мора помістила видалену матку в таз, вона подумала про весільне фото, що висіло в будинку жертви, де наречений з нареченою сяяли від радості. Коли вони побралися, Софії з Тоні було за сорок і їхня молодість вже минала; можливо, це зробило їхній шлюб ще міцнішим, бо вони знайшли одного так пізно у житті. Але надто пізно для дітей.

Нарешті вона дійшла до пошкоджень, що привели Софію Суарес на цей стіл. До цього часу Мора вже вивчила серце та легені, шлунок та печінку, але це були безликі органи, такі ж знеособлені, як свинячі тельбухи у м’ясному магазині. Тепер вона мусила подивитися в обличчя Софії, перетворене на якусь спотворену версію картини Пікассо. Мора вже вивчила рентгенівські знімки черепу, побачила переломи потиличних та лицьових кісток, і ще до того, як зняла скальп і розпиляла череп, знала, які пошкодження знайде всередині.

— Тут вдавлений перелом скроневої кістки, — сказала вона. — Форма пошкодження черепу чітко виражена й кругла, з регулярним краєм рани на зовнішній пластинці. На рентгені виразно видно, що там проникнення кістки від розбивання зовнішньої пластинки з багатоуламковою фрагментацією внутрішньої пластинки. Все це відповідає травмі від удару молотком. Перший удар, найімовірніше, був завданий ззаду, під кутом до жертви.

— Правша? — спитав Фрост.

— Ймовірно. Хтось, хто робив замах через праве плече. Цей самий удар також спричинив розтрісканий перелом, що проходить навскіс через скроневу кістку. Він безумовно був достатньо сильний, щоб збити її з ніг, але ми знаємо, що він не вбив її одразу. Слід крові через вітальню говорить нам, що вона ще змогла проповзти якусь відстань…

— П’ять метрів, — сказав Фрост, — Їй вони, мабуть, здавалися кілометрами.

Мора відгинала назад скальп, стягуючи волосся та шкіру з кісток, і уявила собі страшні останні миті життя Софії. Нищівний біль, патьоки крові. Слизька підлога під руками цієї жінки, коли вона тягнула своє тіло подалі від вхідних дверей. Подалі від убивці.

Але вона не могла повзти достатньо швидко. Він ішов за нею, повз акваріум з русалонькою у її розкішному рожевому замку. Повз книжкову шафу з любовними романами. До того часу в неї вже темніло в очах, кінцівки німіли. Вона знала, що не зможе втекти, не зможе відбитися від нападу. Нарешті вона не могла рухатися, і саме тоді все скінчилося. Вона згорнулася на бік у позу ембріона, обійнявши себе, і прийняла останній удар.

Він припав на її праву скроню, де кістка найтонша. Розтрощив вилицю, розбив кісткову орбіту ока. Все це демонстрували рентгенівські знімки, а також ця відкрита поверхня черепу. Ще до того, як Мора увімкнула пилку для кісток і розпиляла череп, вона знана, що сила ударів змістила фрагменти кісток, розсікла кровоносні судини і розірвала сіру речовину. Вона знала ці катастрофічні результати, коли кров витісняє мозок і аксони стають розтягнуті й роздроблені.

Вона тільки не знала, про що думала жертва в останні миті свого життя. Софія була безумовно налякана, але чи почувалася вона здивованою? Зрадженою? Чи впізнала вона обличчя, що дивилося на неї згори? Про це скальпель паталогоанатома розповісти не міг. Мора могла розсікти тіло, вивчити його тканини до клітинного рівня, але що жертва знала, бачила та відчувала, коли світло тьмяніло в її очах, залишиться таємницею.

Коли того вечора Мора їхала додому, над нею висіло відчуття незадоволеності. Вона зайшла в дім, але не могла позбутися думок про Софію, що кілька днів тому так само зайшла у свій дім і знайшла там смерть, що чекала на неї. Насправді вона чекає на всіх нас; єдине питання — це час та місце зустрічі.

Мора пішла одразу до кухні і налила собі келих каберне Віднесла його до вітальні і сіла за піаніно. Ноти двадцять першого концерту Моцарта були вже відкриті і дивились на неї, нагадуючи про ще одну справу, за яку вона взялась, що загрожувала жахливим приниженням, якщо вона схибить.

Вона відпила трохи вина, поставила келих на журнальний столик і почала грати.

Соло анданте було тихе й нескладне і не потребувало таки вмінь, як шаленіші уривки, і це було заспокійливим місцем для початку. Способом зосередитися на темпі та мелодії, а не смерті Софії Суарес. Вона відчувала, як напруга поступово відпускає і темні хмари настрою відлітають. Музика була її безпечним місцем, куди не було доступу смерті, Всесвітом, далеким від скальпелю та пилки для кісток. Мора не казала Джейн про оркестр, бо воліла зберегти цю дистанцію між двома всесвітами і не хотіла, щоб чистоту музики забруднювало її інше життя.

Вона досягла кінця анданте і пустилася одразу в алегро, бігаючи по клавішах уже розігрітими пальцями. Продовжувала грати, навіть коли почула, як відчинилися вхідні двері. Навіть коли до вітальні зайшов отець Деніел Брофі. Він не промовив ані слова, а мовчки слухав, знявши свій комірець священника, скинувши уніформу свого поклику, що забороняв будь-який інтимний зв’язок між ними.

Проте він був тут і усміхався.