Читаем Послухай мене полностью

Він усе ще стежить за нами.

— Отака-от гладенька операція, — бурчить Джейн, коли ми заходимо до будинку.

Я зачиняю двері і спираюсь на них з калатанням серця.

— Тепер він знає, що я стежу за ним.

— Упевнена, що він це вже знав.

Я роблю глибокий вдих.

— Він лякає мене, Джейн.

Вона підходить до вікна вітальні і дивиться через вулицю на пана Ґріна, що все ще стовбичить у своєму вікні і стежить за нами. Якусь мить вони вдвох оцінюють одне одного в дуелі поглядів. Потім він закриває жалюзі й зникає з виду.

— Джені?

Вона розвертається до мене з відсутнім поглядом.

— Ти можеш просто відчепитися від цих людей? Це зробить їх щасливішими, і мене також.

— Але тепер ти розумієш, що я маю на увазі, правда? У них є щось дивне. Чому вони продовжують мене уникати?

— Господи, гадки не маю. — Вона дивиться на свій годинник.

— Як щодо Трішії? Що ти з цим робитимеш?

— Подзвоню в поліцію Ревіра, попитаю, чи немає у них якоїсь нової інформації. Але наразі я все ще схильна думати, що вона в бігах. Вона явно розізлилася на маму, взяла з її сумочки гроші, і раніше вона вже робила так кілька разів.

— Я так скажу: коли дівчинка-підліток постійно тікає з дому, потрібно придивитися до батька.

— Більш схоже, що у Трішії проблема з матір’ю.

— То як нам її знайти?

Джейн хитає головою.

— Це буде непросто. Особливо якщо ця дівчинка не хоче, щоб її знайшли.

— Мені ніколи особливо не подобався Рік Теллі, — каже Джонас, коли ми вчотирьох сидимо у моїй вітальні, перемішуючи плашки скраблу на столі. — Така красуня, як Джекі, могла б знайти собі когось набагато кращого. Він постійно міняє одну роботу на іншу й ніде надовго не затримується. Саме Джекі, мабуть, приносить найбільше грошей у цей дім. У школі, гадаю, платять дуже непогано. Га, Ларрі?

Ларрі Леопольд тільки крякає і тягнеться по сім нових плашок. Як завжди, він виграв останній раунд, завдяки своєму складному й цікавому слову «зимівник». Я мала його пошукати, щоб переконатись, що це справжнє слово, і, так, воно було у словнику. Будь-хто інший використав би літеру «з», щоб побудувати «зір» чи «зіп». Або, у мить справжнього натхнення, «оаза». Але це Ларрі — вчитель мови, що завжди нас обставить. Це страшенно дратує Джонаса, бо він ненавидить, коли інший чоловік перемагає його в чомусь. Джонас знає, що не може перевершити Ларрі у грі в скрабл, тому зосереджує своє роздратування на Рікові Теллі, який відсутній і не може себе захистити.

— Коли я переїхав до цього району, Джекі одразу прийшла познайомитися, — каже Джонас. — Вона була солодка як пиріжок, запросила мене до себе на каву. Я пішов туди, і ми проговорили годину. А потім додому приїхав Рік і якби я не був такий великий, він би міг на мене накинутися.

— Ти ж це не серйозно, Джонасе, — каже Лорелея. — Він справді подумав, що ти залицяєшся до Джекі?

Джонас випинає груди. Якби він надів усі свої військові медалі, ми б почули передзвін.

— Деякі жінки люблять, коли чоловіки в них брутальні. У цьому Рікові нічого брутального. Якийсь він зализаний, наче лисіє... — Джонас робить павзу і підморгує мені. — Це точно не для дам у цій кімнаті.

Ми всі уважно вивчаємо наші нові набори плашок з літерами. Я знову витягла погану комбінацію: «ц», «е», «х», «я», «в», «б», «и». Вигадати я з цього можу лише «цех». Або «цвях».

— У цьому будинку явно відбувається щось недобре, — каже Лорелея.

— Ну, звісно. У них донька втекла, — зазначає її чоловік.

— Ні, це щось інше. Вчора я заходила до них, щоб підписати петицію проти пестицидів. Я піднялася на ґанок і почула, як вони кричали. Джекі верещала, що він має з’їхати, а Рік гудів, що з’їхати має вона. Не дивно, що Трішія втекла з дому. Як можна жити в такому гармидері?

— Коли вони переїхали сюди, — кажу я, — то здавались цілком щасливими. Нормальною парою.

— А щасливі — це норма? — бурчить Ларрі.

Джонас викладає на дошку своє слово: «скотч».

— Минулого разу в тебе були «цицьки», — каже Лорелея. Господи, Джонасе, ти колись думаєш про щось інше?

— Я мав на увазі «скотч» як клейку стрічку, — шкіриться Джонас. — Це ти вкладаєш якийсь не той сенс, Лорелеє.

— Бо я знаю, як саме працює твій розум.

— Ха. Це тобі б так хотілося.

Ларрі задоволено бурчить і викладає сім плашок. Використовуючи Джонасове «к», він викладає «василіск», утворюючи бажаний квадрат з двох слів. Ми всі стогнемо.

— Твоя черга, Енджі.

Поки я думаю над своїм убогим набором плашок, у вікно моєї вітальні світять червоним задні ліхтарі якоїсь автівки. Я підіймаю погляд і бачу, як чорний джип Метью Ґріна зупиняється на його під’їзній доріжці. Він вилазить звідти і стоїть там, дивлячись у моєму напрямку. Розглядаючи мій будинок.

— Агов, Енджі, ти з нами? — питає Джонас, махаючи рукою перед моїм обличчям.

Я дивлюся на свої плашки, і раптом мені в око впадає слово, що наче обливає мене крижаною водою. Я важко сковтую і викладаю його на дошці, використовуючи «в» з останнього слова Ларрі.

«Вбивця».

На тому боці вулиці пан Ґрін зникає у своєму будинку.

— Такі дивні люди, — бурмочу я, коли його силует рухається повз вікно. — Хтось з вас був у них удома?