Читаем Втрачений символ полностью

— Слухай мене уважно. Текстове повідомлення, яке ти отримала, написав не твій брат. Хтось заволодів телефоном Пітера. Цей чоловік небезпечний. Хто б він не був, він заманив мене сьогодні ввечері до Вашинґтона.

— Заманив? Не сміши мене!

— Вибач, я знаю, що це видається абсурдним. — У голосі Ленґдона пролунала незвична для нього розгубленість. — Кетрін, мені здається, що тобі загрожує небезпека.

Кетрін знала, що Ленґдон ніколи не кидатиметься такими жартами, однак зараз він говорив як божевільний.

— Зі мною все гаразд, — відказала вона. — Я замкнена в лабораторії, розташованій в охоронюваній будівлі!

— Прочитай мені, будь ласка, повідомлення, яке отримала від Пітера.

Ошелешена Кетрін знайшла повідомлення і прочитала його Ленґдонові. Коли вона дійшла до кінцевої частини, де йшлося про лікаря Абадона, то мимоволі здригнулася і по її спині пробіг холодок. «Якщо є можливість, нехай лікар Абадон зайде до нас у лабораторію. Я йому повністю довіряю...»

— О Господи... — Голос Ленґдона наповнився страхом. — Невже ти запросила цього чоловіка всередину?!

— Так! Моя асистентка щойно пішла до вестибюля, щоб його зустріти. Я очікую на них з хвилини на...

— Тікай геть, Кетрін! — загорлав Ленґдон. — Негайно!

На протилежному боці Центру техпідтримки, у кімнаті охорони озвався телефон, перекривши своїм дзенькотом звуки гри за участю «Червоношкірих». Охоронець знову неохоче витягнув навушники.

— Вестибюль, — відповів він. — Кайл слухає.

— Кайле, це Кетрін Соломон. — Її голос був стривожений і захеканий.

— Пані, ваш брат і досі...

— Де Триш?! — вимогливо спитала вона. — На моніторах її не видно?

Охоронець крутнувся у стільці й поглянув на екрани.

— А хіба вона й досі не повернулася до лабораторії?

— Ні! — з тривогою в голосі скрикнула Кетрін.

До охоронця нарешті дійшло, що Кетрін Соломон захекалася від бігу. «Що ж там трапилося?»

Він жваво засовав відеоджойстиком, пришвидшено прокручуючи кадри цифрового відео.

— Ану зачекайте, зараз подивлюся на повторі... Ось Триш та ваш гість вийшли з вестибюля... ось вони йдуть Головною вулицею... прокручую... ага, ось Триш вставляє картку і відмикає двері... вони удвох заходять до Мокрого блоку... прокручую вперед... ага, бачу: ось вони вийшли з Мокрого блоку лише хвилину тому... і прямують до... — Охоронець схилив набік голову й уповільнив швидкість відео. — Хвилиночку. Дивно.

— Що дивно?

— Цей джентльмен вийшов із Мокрого блоку сам.

— А Триш залишилася всередині?

— Схоже, що так. Зараз я спостерігаю за вашим гостем. Він у коридорі сам-один.

— А де ж Триш? — тепер уже з панікою в голосі спитала Кетрін.

— На відеозображенні її не видно, — відповів Кайл із ноткою занепокоєння. Він знову обернувся до екрана і помітив, що рукави на піджаку гостя неначе мокрі... мокрі аж до ліктів. «Що ж він, у біса, робив у Мокрому блоці?» Охоронець помітив, що чоловік рішуче крокує коридором до блоку номер п'ять, стискаючи в руці щось схоже на картку-ключ.

Охоронець відчув, як волосся на його потилиці стало сторч.

— Міс Соломон, здається, у нас виникла серйозна проблема.

Цього вечора чимало подій траплялося в житті Кетрін Соломон уперше.

За два роки вона жодного разу не користувалася стільниковим телефоном у чорній порожнечі блоку. Ніколи раніше не перетинала вона цю порожнечу навмання. Кетрін стрімголов побігла наосліп нескінченною килимовою доріжкою, притискаючи до вуха свій мобільник. Кожного разу, коли її ноги полишали м'яку поверхню килима, вона коригувала маршрут, несучись крізь непроглядну темряву.

— А де він зараз? — захекано спитала Кетрін охоронця.

— Перевіряю... — відповів Кайл. — Прокручую вперед... Ага, ось він іде коридором, підходить до блоку номер п'ять...

Кетрін прискорила ходу, сподіваючись добратися до виходу і не потрапити в пастку.

— Скільки йому лишилося до входу в блок номер п'ять?

Охоронець замовк.

— Не зрозумів, пані. Я ж і досі прокручую зображення. Це запис. Запис того, що вже відбулося. — Він на мить замовк. — Зачекайте, я перевірю монітор відмикання входу. — Трохи помовчавши, охоронець сказав: — Пані, картка Триш Дюн показує, що до блоку номер п'ять увійшли приблизно хвилину тому.

Кетрін різко загальмувала, ковзнула по доріжці і завмерла посеред темної безодні.

— Він уже відімкнув блок номер п'ять? — прошепотіла вона в телефон.

Охоронець несамовито заклацав клавішами.

— Так, схоже, що він увійшов... дев'яносто секунд тому.

Тіло Кетрін закам'яніло. Вона затримала дихання. Раптом їй здалося, що темрява довкола неї ожила. «Він тут — разом зі мною».

За мить Кетрін збагнула, що єдине світло в усьому велетенському просторі темного блоку випромінює її стільниковий телефон, освітлюючи їй щоку.

— Надсилай допомогу, — прошепотіла вона охоронцеві. — І сходи до Мокрого блоку, допоможи Триш. — Кетрін тихо закрила свій телефон, згасивши світло його екрана.

Довкола неї впала абсолютна темрява.