Читаем Втрачений символ полностью

Вона завмерла як вкопана, намагаючись дихати якомога тихіше. За кілька секунд із темряви поперед неї війнуло різким запахом спирту. Запах посилився. Вона відчула чиюсь присутність за кілька футів від себе, на килимі. Кетрін здалося, що в оглушливій тиші биття її серця могло її видати. Вона тихо зняла черевики і повільно відступила ліворуч, зійшовши з килима. Цементна підлога холодила їй ноги. Кетрін зробила ще один крок, віддаляючись від килима.

Суглоб одного з пальців на нозі хруснув.

Цей звук пролунав у непорушній тиші, як постріл з рушниці.

Раптом за кілька ярдів від неї в темряві почулося шелестіння одягу. Звук стрімко наближався. Кетрін кинулася вбік, але на мить спізнилася — і налетіла на дужу руку. Рука намацала її і швидко вхопила свою здобич. Кетрін крутнулася і кинулася геть, але рука мертвою хваткою вчепилася їй у халат і смикнула назад.

Кетрін різко вигнула назад руки, вислизнула з халата і вирвалася на волю. Мить — і вона вже стрімголов мчала наосліп через неосяжну чорну пустку, втративши орієнтацію в просторі й гадки не маючи, де вихід.

Бібліотека конгресу — на думку багатьох, «найкрасивіше приміщення у світі» — більш відома величезною колекцією книжок, аніж своєю неймовірною красою. Ця книгозбірня з легкістю виборює титул найбільшої бібліотеки у світі: понад п'ятсот миль полиць, а це — відстань від Вашинґтона до Бостона. Але вона й надалі зростає зі швидкістю понад десять тисяч нових надходжень упродовж дня.

Колись це було сховище для особистої колекції Томаса Джефферсона, що містило книги з різних галузей науки та з філософії, а тепер Бібліотека конгресу є символом відданості Америки поширенню знань. Вона стала однією з перших електрифікованих будівель у Вашинґтоні — світилася, як справжній маяк у темряві Нового Світу.

Як витікає із самої назви, цю бібліотеку заснували для потреб конгресу, чиї вельмишановні члени працювали через вулицю, в будівлі Капітолію. Ці древні духовні узи між бібліотекою та Капітолієм нещодавно зміцнилися завдяки узам суто фізичним — під Індепенденс-авеню збудували довгий тунель, що сполучив обидві споруди.

І сьогодні, поспіхом перетинаючи будівельну зону цим самим тунелем за Вореном Беламі, Роберт Ленґдон намагався заглушити в собі тривогу за Кетрін. «Цей псих проникнув до її лабораторії?!» Ленґдон навіть думати боявся, навіщо це йому. Він зателефонував, щоб попередити її про небезпеку, і наприкінці розмови встиг сказати, де його можна буде знайти. «Та скільки ж іще тягтиметься цей чортів тунель!» У нього вже голова розпухла від вихору переплетених думок: Кетрін, Пітер, масони, Беламі, піраміди, древнє пророцтво і... мапа.

Професор відігнав ці думки і поквапився за Архітектором. «Беламі знає відповіді на мої запитання». Коли чоловіки нарешті дісталися до кінця тунелю, Архітектор провів Ленґдона у кілька двостулкових дверей, що й досі перебували на стадії спорудження. He маючи змоги замкнути ще не закінчені двері, Беламі знайшов вихід: ухопив алюмінієву драбину, принесену будівельниками, і хитко приставив до дверей. На вершечку ж драбини він примостив металеве відро. Якщо хтось відчинить двері, то воно впаде на підлогу і гучно заторохтить.

«Система попередження?» Ленґдон скептично поглянув на відро, сподіваючись, що Беламі має надійніший план стосовно їхньої безпеки. Все сталося так швидко, що професор лише зараз усвідомлював небезпечні наслідки своєї втечі з Архітектором Капітолію. «Я втікач від ЦРУ».

Беламі повів його за ріг, і вони рушили вгору широкими сходами, огородженими помаранчевими пілонами. Ленґдон йшов угору, а важка сумка на плечі тягнула його донизу.

— Ця кам'яна піраміда, — озвався він, — я й досі не розумію...

— Не зараз і не тут, — перервав його Беламі. — Ми оглянемо її під світлом. Я знаю одне безпечне місце.

Однак Ленґдон мав сумнів, що для чоловіка, який вчинив напад на директора відділу безпеки ЦРУ, знайдеться таке місце.

Вийшовши на верхній майданчик сходів, вони опинилися у просторому залі з італійського мармуру, ліпнини та сухозлітки. Зал прикрашали розставлені по периметру вісім пар статуй, і всі вони зображали богиню Мінерву. Беламі, не зупиняючись, повів Ленґдона на схід через склепінчасту арку — до ще величнішого залу.

Навіть при тьмяному, «неробочому» освітленні головний зал бібліотеки сяяв класичною величчю розкішного європейського палацу. На висоті сімдесят п'ять футів виблискували мозаїчні горішні вікна, розташовані поміж панельними балками, прикрашеними рідкісним «алюмінієвим листям» — металом, який свого часу вважався дорожчим за золото. А під ними ряд спарених колон обрамовував балкон другого поверху — туди можна було вийти двома величними гвинтовими сходами з колонами, що слугували опорами для гігантських жіночих фігур з бронзи, які тримали факели просвіти.

У своїй ексцентричній спробі відобразити тему сучасної просвіти і при цьому не вийти за рамки декоративних принципів архітектури Ренесансу будівничі прикрасили поруччя цих сходів путті — зображенням купідонів та херувимів у вигляді сучасних науковців.