Читаем Втрачений символ полностью

«Гроші?» — Малах розреготався і ще раз відсьорбнув чаю.

— Я пожертвував масонам мільйони доларів; мені не потрібне багатство. — «Я прийшов за мудрістю, а він мені гроші пропонує».

— Тоді... що вам потрібно?

— Ви володієте секретом. І сьогодні ви зі мною ним поділитеся.

Соломон насилу підвів голову, щоб поглянути у вічі Малаху.

— Я... не розумію, про що ви говорите.

— He треба брехати! — скрикнув Малах, ставши за кілька дюймів від ураженого чоловіка. — Я знаю, що він схований тут, у Вашинґтоні.

Соломон виклично поглянув на нього своїми сірими очима.

— І гадки не маю, про що йдеться!

Малах знову відпив чаю і поставив чашку на тацю.

— Ці самі слова ви сказали мені десять років тому, тієї ночі, коли загинула ваша матір.

Очі Соломона блискавично розширилися.

— Це ви...

— Вона не мусила померти. Якби ви дали мені те, що я вимагав...

Обличчя літнього чоловіка спотворила жахлива гримаса: він упізнав... і не повірив своїм очам.

— Я попереджав вас, — мовив Малах, — що, коли ви натиснете на курок, я переслідуватиму вас завжди.

— Але ж ви...

Малах не дав йому договорити. Він кинувся вперед і знову вдавив шокер у груди Соломону. Знову зблиснуло блакитне світло, і Соломон обм'як, застигнувши у кріслі.

Малах сховав шокер у кишеню і спокійно допив свій чай. Потім витер губи серветкою з монограмою і подивився на свою жертву.

— Ну що, ходімо?

Тіло Соломона лежало нерухомо, але очі були широко розкриті; він був при тямі.

Малах нахилився до нього і прошепотів на вухо.

— Я відвезу вас туди, де залишається тільки істина.

Не кажучи більше ні слова, Малах зіжмакав серветку з монограмою і запхав її Соломону до рота. Потім підняв його обважніле тіло на свої широкі плечі і рушив до приватного ліфта. Виходячи, він узяв зі стола у холі Соломонів айфон та ключі.

«Цього вечора ти розкажеш мені всі свої секрети, — подумав Малах. — А ще ти розкажеш, чому прийняв мене за мертвого тоді, багато років тому».

«Поверх SB. Сенатський підвал».

З кожним кроком до нижнього поверху Роберта Ленґдона дедалі сильніше охоплювала клаустрофобія. Коли вони заглибилися у старий підвал Капітолію, повітря стало важким, здавалося, вентиляції там взагалі не було. Стіни являли собою хаотичну суміш каміння та жовтої цегли.

Поки вони йшли, директор Сато щось увесь час набирала на своєму смартфоні. Її пересторожлива поведінка наштовхнула Ленґдона на підозри, і це відчуття швидко ставало обопільним. Сато й досі не сказала йому, як вона дізналася, що він цього вечора прибув до Капітолію. «Питання національної безпеки?» Але йому важко було побачити хоч якийсь зв'язок між древньою містикою та національною безпекою. А ще важче було йому зрозуміти, що тут взагалі відбувалося.

«Пітер Соломон ввірив мені талісман... Якийсь схиблений псих обманом затягнув мене у Капітолій і тепер хоче, щоб я відімкнув йому містичний портал, який, здогадно, розташований в приміщенні SBB13. Що ж, картина досить розпливчаста».

На ходу Ленґдон намагався прогнати зі своєї свідомості страшний образ відрізаної Пітерової руки, перетвореної на «таємничу руку». І цей гнітючий образ супроводжував голос Пітера: «З древніх таємниць виплодилося багацько міфів, Роберте, але це не означає, що вони самі теж є фікцією».

Свою наукову кар'єру Ленґдон присвятив містичним символам та історії, однак у його свідомості завжди точилася прихована інтелектуальна боротьба з ідеєю древніх таємниць та тією надзвичайно принадною перспективою апофеозу, яку вони обіцяли.

Безперечно, історичні документи містили неспростовні докази того, що секретна мудрість століттями передавалася з покоління в покоління, а джерелом цієї мудрості були, вочевидь, школи таїнств у Давньому Єгипті. Це секретне знання існувало підпільно і виринуло на поверхню в Європі у добу Ренесансу, де, згідно із більшістю свідчень, його ввірили елітній групі вчених у стінах першокласного європейського «мозкового тресту» — Лондонського Королівського наукового товариства. Ця група науковців мала загадкову назву Невидимий коледж.

Цей підпільний «коледж» швидко став мозковим центром найосвіченіших інтелектуалів світу: Ісака Ньютона, Френсіса Бекона, Роберта Бойля і навіть Бенджаміна Франкліна. Сучасний список «наукових працівників» цього коледжу був не менш вражаючим: Ейнштейн, Хокінґ, Бор і Цельсій. Завдяки відкриттям, що їх зробили ці великі уми, людство здійснило гігантський стрибок у своєму розумінні світу, і цей прогрес, на думку декотрих, став результатом того, що ці вчені мали доступ до древньої мудрості, яка крилася в Невидимому коледжі. Ленґдон мав сумніви щодо правдивості цієї історії, хоча, безперечно, всередині того «коледжу» і справді відбувалося багато містичного та загадкового.