Читаем Втрачений символ полностью

— Так, містер Соломон дійсно чекає на лікаря Абадона. — Він натиснув на кнопку, і брама розчинилася. — Містер Соломон у горішній кімнаті. Скажіть гостеві, нехай скористається останнім ліфтом праворуч. Він іде аж до останнього поверху.

— Дякую. — Малах насунув кепку і поїхав далі.

Спускаючись до підземного гаража серпантином, він озирнувся — чи немає тут камер стеження. Немає. Вочевидь, що люди, які тут мешкали, були не з тих, хто залазить у чужі авто чи любить, коли за ними стежать.

Малах припаркувався у темному кутку біля ліфтів, опустив перегородку між пасажирським та водійським відділеннями і прослизнув у отвір в задню частину лімузина. Там він зняв свою водійську кепку і натягнув на голову світловолосу перуку. Розправивши куртку і краватку, він поглянув у дзеркало — чи не розмазався грим на обличчі. Малах не збирався ризикувати. Тільки не сьогодні.

«Надто довго я цього чекав».

За кілька секунд Малах уже входив до ліфта. Подорож угору була тихою та плавною. Коли розчинилися дверцята, він опинився в затишному фойє. Господар уже чекав на нього.

— Ласкаво просимо, лікарю Абадон.

Малах поглянув у такі знайому сірі очі — і серце його скажено закалатало.

— Містере Соломон, я вдячний, що ви мене прийняли.

— Будь ласка, звіть мене Пітер. — Чоловіки потисли руки. І в цей момент Малах побачив на руці Соломона масонський перстень... То була саме та рука, що колись націлила на Малаха пістолет. З далекого минулого прошепотів голос: «Якщо ви натиснете на курок, я невпинно переслідуватиму вас завжди».

— Будь ласка, заходьте, — сказав Соломон, проводячи Малаха до ошатної вітальні, з широких вікон якої відкривався неймовірний вид на Вашинґтон.

— Чай вже настоюється чи то мені здалося? — спитав Малах, входячи до кімнати.

Соломон радо посміхнувся, втішений цією фразою.

— Мої батьки завжди пригощали гостей чаєм. І я підтримую цю традицію. — Він завів Малаха до вітальні, де перед каміном вже стояв чайний сервіз. — 3 вершками та цукром?

— Чорний, будь ласка.

І знову Соломон радо посміхнувся.

— А ви пурист. — Він налив їм обом по чашці чорного чаю. — Ви сказали, що хочете обговорити зі мною дещо дражливе й делікатне, про що можна поговорити лише тет-а-тет.

— Дякую, що знайшли для мене час.

— Ми з вами тепер брати-масони. Нас пов'язують узи. Скажіть, чим я зможу вам допомогти?

— По-перше, я хотів би подякувати вам за честь, яку ви мені виявили, підвищивши до тридцять третього ступеня кілька тижнів тому. Це має для мене велике значення.

— Я дуже радий, але знайте, що ці рішення приймаються не лише мною. Вони приймаються голосуванням верховної ради.

— Звісно. — Малах підозрював, що Пітер Соломон голосував проти нього, але серед масонів, як і скрізь, останнє слово було за грошима. Отримавши тридцять другий ступінь у своїй ложі, Малах довго не чекав — зробив багатомільйонну пожертву від імені Великої масонської ложі. Як Малах і сподівався, цього акту безкорисливої щедрості, здійсненого з власної ініціативи, виявилося достатньо, щоб невдовзі він отримав запрошення здобути елітарний тридцять третій ступінь.

«Однак мені й досі не відкрили жодної таємниці».

Попри старі як світ чутки — «Все відкривається на тридцять третьому ступені» — Малаху не сказали нічого нового, нічого, що мало б стосунок до його пошуку. Та він і не сподівався, що йому щось скажуть. Внутрішнє коло франкмасонів складалося з ще вужчих кіл, до яких Малах потрапив би тільки через багато років — якщо потрапив узагалі. Та йому було байдуже. Його ініціація вже відіграла свою роль. У Храмовій залі того дня трапилося дещо унікальне, і це забезпечило Малахові владу над ними усіма. «Я більше не гратиму за вашими правилами».

— А вам не здається, — мовив Малах, відсьорбнувши чаю, — що ми з вами вже зустрічалися багато років тому.

Соломон здивовано поглянув на нього.

— Справді? Я й не пам'ятаю.

— То було досить давно. — «І звуть мене не Кристофер Абадон».

— Вибачте, будь ласка. Я старію, і нема цьому ради. Нагадайте мені, як ми познайомилися?

Малах востаннє посміхнувся чоловікові, якого ненавидів понад усе на світі.

— Мені дуже шкода, що ви не пам'ятаєте.

Швидким вкрадливим рухом Малах витягнув з кишені маленький пристрій і, випроставши руку, вдавив його в груди співрозмовника. Спалахнула блакитна блискавка, почулося шипіння шокера і зболений вигук: то мільйон вольт електричного струму пронизали тіло Пітера Соломона. Його очі розширилися, він кволо осунувся у своєму кріслі і завмер. А Малах уже бовванів над ним, пускаючи слину, як той лев, що ось-ось порве на шматки свою поранену жертву.

Соломон натужно дихав, хапаючи ротом повітря.

Малах побачив страх у очах жертви. «Цікаво, чи багатьом людям доводилося бачити, як переполохано зіщулюється великий Пітер Соломон?» — подумав він. Кілька довгих секунд Малах насолоджувався цією сценою. Він сьорбнув чаю і почекав, поки чоловік прийде до тями і переведе дух.

Соломон сіпнувся і спробував заговорити.

— Н-н-навіщо? — вирвалося нарешті у нього.

— А як ви гадаєте? — суворо спитав Малах.

На обличчі Соломона з'явився вираз щирого спантеличення.

— Вам... потрібні гроші?