Читаем Страта голодом полностью

Двоє зборів за один день! Це був явний знак, що назрівають неабиякі події. Ніхто з нас і здогаду не мав, що то може бути, але в той час ми сподівалися лише арештів, висилки чи й навіть розстрілів. Аж ось і неділя приспіла, відбулися перші й другі збори, і для багатьох наших односельців справдилися найгірші побоювання. Тільки що жертвами цей раз стали не звичайні селяни, а сільські верховоди.

Загальні збори проводилися в сільському клюбі – колишній нашій церкві. На сцені засідала президія, що з неї більшість становили люди, яких ніхто раніш у селі не бачив. Всі вони були поважні, аж навіть сердиті. «Товариш Цейтлін», відкриваючи збори, відрекомендував нам цих чужаків. Першим він назвав уповноваженого райпарткому. Інші були найвищими в районі партійними і радянськими «достойниками»: секретар райкому партії, «комісар» від МТС, «комісар» від ҐПУ, голова райвиконкому. Ми вже наслухалися про цю п'ятірку, бо чутки ходили між селян, що вона роз'їжджає по селах району, арештовуючи наліво й направо людей без ніяких очевидних провин.

Першим виступив уповноважений райпарткому. Суть його промови полягала ось у чому. Заблукана мурашка нічого не варта: вона притьмом пропала б, шукаючи харчу, будь-хто може безжально її розтоптати, як щось докучливе, чи в якийсь інший спосіб знищити. Кому потрібна заблукана самотня мурашка? Направду щось важить лише мурашник, бо в ньому мурашине життя захищене й увічнене. Мурашки тільки тим і тримаються на світі, що живуть вони цільнозв'язаним і чітко організованим мурашиним колективом. Мурашки без мурашника годі й уявити. Отак і з людьми: одинокі – безпорадні у світі; їх хто хоч може експлуатувати, переслідувати, кинути в забуття або й знищити. Тільки в комуністичному суспільстві людська одиниця знайде собі щастя, добробут і волю. Колективне господарювання – це все, а одноосібне – ніщо! Колективне господарювання – це перший крок до комуністичного суспільства, отож ми всі повинні вступити до колгоспу! Це – наказ партії, а партія знає, що для селянина найліпше. Іншого шляху немає.

Пробалакавши так з годину, він на завершення вигукнув широко вживане тоді комуністичне гасло: «Хто не з нами, той проти нас!» – і під голосні оплески сів на своє місце.

Тоді виступив партійний секретар. Він заявив нам, що наше село відстало в темпах колективізації і хлібозаготівлі. А причина цього в тому, що селом верховодять вороги народу (він назвав їх «шакалами»). Вся країна радісно будує соціялістичне суспільство, індустріялізується, колективізується, здає хліб державі й підписується на державну позику, бере участь у змаганні за швидше виконання плянів. А наше село тим часом дозволило певним ворогам народу пролізти на ключові пости й саботувати політику партії. Партія викрила їхні шакалячі підступи й суворо покарає цих виродків. Слухаючи це все, ми сиділи безмовні й заціпенілі. Нам просто подих перепиняло в горлі, поки ми чекали, коли оголосять імена цих ворогів народу.

Далі підступив до трибуни «комісар» від ҐПУ. Він почав з того, що довго переглядав якісь папери, які тримав у руках. Нарешті взявши їх в одну ліву руку, він поклав правицю на кобуру свого нагана при поясі, втупив у нас очі й так заговорив:

– Я приїхав сюди не промови виголошувати. Я приїхав виконувати свій обов’язок. Ви чули, що сказав товариш партійний секретар. Він сказав, що ваше село – у руках ворогів народу. Тож я приїхав сюди помогти вам викоренити цих ворогів і перетворити ваше село в соціялістичний колектив.

Тут він зупинився і знову погортав папери. Далі прочистив кашлем горлянку й оголосив:

– Згідно з достовірними даними, ваше село опинилося в руках украй негативного елементу...

У цьому місці він підвів голову, прибрав грізний вираз на обличчі й вигукнув на повен голос:

– Голова восьмої сотки – вийти наперед!

Бородатий селянин у домотканій свитці встав і наблизився до сцени.

– Іменем робочих і селян, іменем радянського правосуддя я арештую вас за саботаж виконання пляну колективізації у вашій сотні! – врочисто виголосив «комісар» від ҐПУ.

Бородань розгублено повів очима й зібрався був щось сказати, але ніхто його не слухав. «Товариш комісар» провадив далі, наказуючи вийти наперед голові другої сотки. Ним був Степан Кошмак, якого всі сусіди по кутку терпіти не могли за брутальне ставлення до людей. Аж виявилося, що хоч і як він вислужувався, а його сотня однак відстала у виконанні державних плянів колективізації та хлібозаготівлі.

«Товариш Кошмак» також силкувався щось сказати, але і йому не дали слова. «Комісар»-гепеушник викликав і заарештував ще дві жертви: голів третьої і п'ятої соток.

На велике наше здивовання, він узяв під арешт ще й голову сільської ради «товариша Пащенка». Я вже згадував, що він був партійцем і на цей пост у наше село його призначили парторганізація району та райвиконком. А зараз цього самого Пащенка арештовують за провал колективізації в селі! «Комісар» сказав про Пащенка (уже не називаючи його «товаришем»), що він використав своє службове становище, щоб зірвати політику партії та уряду на селі.