Читаем Послухай мене полностью

— Ну, а я скучав за ним, — сказав Фрост. — За тим, як сидів на заняттях, всотуючи всі ці знання. Уявляючи всі можливості, що лежать переді мною.

— І ось ти тут.

— Так, — зітхнув Фрост. — Ось я тут.

Вони штовхнули двері першого поверху і вийшли в кампус Північно-Східного університету. Літня сесія почалася три тижні тому, і цей теплий весняний день шокував їх відвертим вбранням. Відколи це мікротопіки та коротесенькі шортики стали прийнятним для кампусу одягом? Джейн уявила, як її донька Реджина за п’ятнадцять років ходитиме цим кампусом напівгола, як деякі з дівчат навколо. Джейн буде проти, якщо її хтось спитає.

«О, Господи. Я вже зовсім як моя мама».

— Якби я тільки міг зробити це знову, — сказав Фрост, дивлячись на потоки студентів повз них, — якби я міг повернутися до коледжу...

— Ти б усе одно став копом, — сказала Джейн.

— Можливо. Або пішов би у геть іншому напрямку. Я міг би піти до юридичної школи, як Еліс.

— Ти б це зненавидів.

— Як ти знаєш?

— Сидіти весь день у якійсь судовій залі, коли б ти міг полювати зі мною?

— Я б носив кращі костюми.

— Ти говориш, як Еліс.

— Вона думає, що я не реалізую свій потенціал.

— Як думаєш, скільки юристів практикують у цій країні?

— Не знаю. Мільйон? Два мільйони?

— А скільки детективів із розслідування вбивств?

— Не так багато.

— Точно менше. Бо небагато людей можуть виконувати нашу роботу. Так Еліс і скажи. — Вона зупинилася, подивилася на мапу в телефоні й показала. — Нам туди.

— А що там?

— Кабінет Гартгорна. А ми запізнюємося.

На двадцять хвилин, якщо конкретно, але, коли вони зайшли до його кабінету, професор Аарон Гартгорн, схоже, взагалі не помітив їхнього запізнення. Він був такий зайнятий роботою якогось студента в себе на столі, що лише глянув на них і махнув рукою на два порожні стільці.

— Я — детектив Ріццолі, — сказала Джейн. — А це...

— Так, так, я бачив вас у своєму розкладі. Буду з вами за хвилинку. Спочатку закінчу оцінювати цей жах. — Він перегорнув сторінку. У свої під вісімдесят він був достатньо старий, щоб вийти на пенсію десятиліття тому, проте був тут ніби вічний володар цього кабінету, заваленого книжками. Обабіч нього нависали вежі-близнюки зі складених фоліантів, схожі на шахові тури, що охороняли його стіл.

Він зневажливо фиркнув, нашкрябав на сторінці двійку і пожбурив роботу в кошик.

— Що, аж так погано? — спитав Фрост.

— Я мав би заявити на цього студента за плагіат. Він справді думав, що я не впізнаю параграф з книжки, яку сам редагував? На перший раз, коли вони це роблять, я ставлю їм двійку. А на другий? — Він захихотів. — Другого разу просто не буває. Не після того, коли я з ними закінчую.

«Саме тому він і не йде на пенсію, — подумала Джейн. — Кого він тероризуватиме без своїх студентів?»

— Тож, — сказав він, приділяючи їм усю свою увагу. — Ви сказали, що маєте запитання про Емі Антрім?

— Вона повідомила нам, що ви — її науковий керівник, — мовила Джейн.

— Так. Як прикро через цю аварію. Вона не змогла випуститися з рештою своєї групи, але зможе здати дипломну восени, якщо вирішить повернутися. Ви спіймали водія, який її збив?

— Не думаю, щоб там був якийсь прогрес.

— Але чи не це ви розслідуєте? — Він подивився на Фроста, а потім на Джейн, крутячи головою на кощавій шиї, наче страус, що шукає поживи.

— Ні, ми тут з іншого питання. Схоже, що хтось переслідує Емі, і це могло початися з цього кампусу.

— Вона ніколи при мені про це не згадувала.

— Вона дізналася про це лише в останні кілька тижнів, коли він підійшов до неї на місцевому кладовищі. Потім вигулькнув знову, на Ньюбері-стріт. Це немолодий уже чоловік, під шістдесят, можливо, за шістдесят.

Гартгорн подивився на неї сердито.

— Навряд чи я б назвав його немолодим.

— Погляньте на цей запис, — сказав Фрост, показуючи йому відео з камери спостереження на своєму планшеті. Він посунув пристрій до Гартгорна. — Його зафільмувала камера над входом на кладовище. Можливо, ви зможете його впізнати

— Як? Я майже не бачу обличчя на цьому відео.

— Але, можливо, у ньому є щось знайоме. Його одяг, хода. Чи не схожий він на когось, кого ви знаєте в кампусі?

Гартгорн знову прокрутив відео.

— Вибачте, я його не знаю. Він точно не з моєї кафедри. — Він віддав планшет Фростові. — Коли ви сказали, що її хтось переслідує, я припустив, що ви говорите про когось молодшого, наприклад, її однокурсника. Я бачу, як Емі може привертати увагу. Небажану чи ще якусь.

— А вона це вже робила? Привертала небажану увагу? — спитала Джейн.

— Гадки не маю.

— Ви — її науковий керівник. Чи не згадувала вона колись про...

— Правильно, науковий. Студенти не приходять сюди виливати мені душу про особисте життя.

«Навіть уявити собі такого не можу, — подумала Джейн. — Хто б довірився такому вічно невдоволеному старперу, як ти?»