Читаем Втрачений символ полностью

— Я не можу отримати справжню айпі-адресу, — пояснила Триш. — Не визначається ім'я домену. Ану стривай. — Триш відкрила вікно терміналу. — Я запущу програму трасування.

Триш набрала на клавіатурі кілька команд, щоб виявити всі маршрутизатори між своїм комп'ютером у пункті управління та тим комп'ютером, на якому зберігався цей документ.

— Трасування розпочалося, — кинула вона, натиснувши на клавішу введення.

Програма спрацювала винятково швидко, і на плазмовому екрані майже одразу з'явився список проміжних мережних пристроїв. А Триш швидко погортала список униз, далі... далі — через довгу низку маршрутизаторів та комутаторів, що зв'язували її комп'ютер з...

«Що за чортівня?» Програма трасування зупинилася, так і не дійшовши до сервера, на якому зберігався документ. Чомусь її запит дійшов до мережного пристрою, який не відправив його далі, а ніби проковтнув.

— Здається, мій трейсер застряг, — сказала Триш.

«Хіба ж таке можливо взагалі?»

— Спробуй іще раз.

Триш запустила програму ще раз — і дістала той самий результат.

— Нічогісінько. Глухий кут. Схоже, що цей документ є на сервері, трасування якого неможливе. — Вона поглянула на кілька останніх маршрутизаторів перед тим, де зупинився трейсер. — Однак я можу сказати, що цей сервер стоїть десь в окрузі Колумбія.

— Та ти жартуєш.

— Нічого дивного в цьому немає, — відказала Триш. — Про-грами-«павуки» шукають географічно по спіралі, тому перші результати завжди надходять з місцевих джерел. Окрім того, одним з твоїх пошукових критеріїв було «Вашинґтон, округ Колумбія».

— А як щодо пошуку через "whois"[13]? — підказала Кетрін. — Чи не можна за його допомогою дізнатися, хто є власником домену?

«Досить примітивно, але непогана думка». — Триш зайшла в базу даних "whois" і запустила пошук по айпі, сподіваючись за цими таємничими цифрами знайти фактичне ім'я домену. Її роздратування вгамувалося, змінившись цікавістю. «В кого ж зберігається цей документ?» Результати з'явилися швидко: відповідника не знайдено, і Триш підняла руки вгору, визнаючи свою поразку.

— Таке враження, що цієї айпі-адреси просто не існує. Я не можу здобути про неї й крихти інформації.

— Та ну! Адреса напевне існує. Ми ж щойно розшукали документ, що там зберігається!

Істинна правда. Однак хто б не був власником цього документа, він точно волів не розголошувати своєї особи.

— Навіть не знаю, що тобі сказати. Взагалі, трасувальні програми — не моя спеціалізація, тому я вмиваю руки. Хіба що хакера якогось запросити.

— А ти не знаєш такого?

Триш обернулася і впритул поглянула на свою начальницю.

— Кетрін, я ж лише пожартувала. Не думаю, що це гарна ідея.

— Але ж це можливо? — спитала вона і зиркнула на годинник.

— Гм, так... У технічному розумінні це досить просто.

— А ти кого-небудь знаєш?

— З хакерів? — Триш нервово розсміялася. — Приблизно половина колег з моєї попередньої роботи.

— А є серед них такі, котрим ти можеш довіряти?

«Вона що — серйозно?» Та Триш побачила, що Кетрін і не думала жартувати.

— Звичайно ж є, — похапцем відповіла вона. — Я знаю одного хлопця, якому можна було б зателефонувати. Він працював спеціалістом з комп'ютерної безпеки — просто поведений на комп'ютерах. Підбивав до мене клинці, та швидко набрид, хоча він хлопець серйозний і, гадаю, йому можна довіряти. До того ж він ніколи не проти трохи підзаробити на стороні.

— А він вміє мовчати?

— Він хакер. Звісно, він вміє мовчати. І мовчить. Але я впевнена, що менше, ніж за штуку зелених, він навіть з дивана не підніметься...

— Зателефонуй йому. І запропонуй подвійну оплату, якщо він зробить це швидко.

Триш не знала, що саме її збентежило: те, що вона допомагала Кетрін Соломон знайти хакера, чи майбутній дзвінок хлопцеві, який і досі, мабуть, не йме віри, що якась там пухкенька й рудоволоса програмістка відкинула його романтичні зазіхання.

— Ти впевнена, що це потрібно?

— Подзвони з телефону в бібліотеці, — сказала Кетрін. — Він має заблокований номер. І не здумай називати моє ім'я.

— Гаразд. — Триш була рушила до дверей, та на мить зупинилася, зачувши цвірінчання айфону Кетрін. Може, їй поталанить, якщо це вхідне повідомлення міститиме інформацію, яка звільнить Триш від необхідності виконувати огидне завдання. Вона почекала, поки Кетрін вивудила смартфон з кишені і зиркнула на екран.

Хвиля полегшення накотила на Кетрін, коли вона побачила ім'я на екрані свого айфону.

«Нарешті».

Пітер Соломон

— Це текстове повідомлення від мого брата, — сказала вона, поглянувши на Триш.

На обличчі Триш з'явилася надія.

— А може, нам про все у нього розпитати... перш ніж дзвонити хакеру?

Кетрін поглянула на закодований документ на екрані — і їй почувся голос лікаря Абадона. «... Те, що, на думку вашого брата, сховане в окрузі Колумбія... його можна знайти». Кетрін вже не знала, кому вірити, тим більше що цей документ містив інформацію про ті надумані та неправдоподібні ідеї, які начебто заволоділи свідомістю Пітера.

Кетрін похитала головою.

— Я хочу знати, хто написав цей документ і де він. Телефонуй хакеру.

Триш насупилася і рушила до дверей.