Читаем Втрачений символ полностью

— Професоре Ленґдон, — озвалася Сато. — У вас такий вигляд, наче ви щойно узріли примару. Ви нормально почуваєтеся?

Ленґдон поправив на плечі сумку і прикрив її зверху рукою, наче намагаючись надійніше захистити кубічну скриньку, що там лежала. Його обличчя пополотніло.

— Я... я просто боюся за Пітера.

Сато нахилила голову і скоса поглянула на нього.

Раптом Ленґдон відчув, що присутність Сато тут, в Капітолії, має якийсь стосунок до того маленького пакуночка, що ввірив йому Соломон. Пітер попередив Ленґдона: «Впливові люди хочуть викрасти цю скриньку. В лихих руках її вміст може стати небезпечним». Ленґдон ніяк не міг збагнути — навіщо ЦРУ ця маленька скринька з талісманом... навіщо їм взагалі знати, що то за талісман?

Порядок із хаосу?

Сато підступила ближче, обмацуючи Ленґдона чіпкими чорними очима.

— Мені здалося, що у вас раптом сяйнула думка.

Ленґдон відчув, що спітнів.

— Та ні, не зовсім.

— Ви щось пригадали?

— Я... просто, — Ленґдон завагався, не знаючи, що сказати. Він не збирався розповідати про пакунок, що лежав у нього в сумці, однак якщо Сато повезе його до ЦРУ, то його майже напевне обшукають на вході. — Власне... — збрехав він, — у мене виникла ще одна ідея стосовно чисел на Пітеровій руці.

Вираз обличчя Сато не змінився.

— Невже? — І вона поглянула на Андерсона, який ходив зустрічати слідчу групу, що нарешті прибула, і саме повертався.

Ленґдон ковтнув слину і присів біля руки, похапцем міркуючи, що б їм такого сказати. «Ти ж викладач, Роберте, — імпровізуй!» Він іще раз поглянув на крихітні символи, сподіваючись, що ось-ось прийде натхнення.

«Нічого. Суцільна порожнеча».

Жвава та образна пам'ять Ленґдона швидко проглянула його розлогу розумову енциклопедію символів, але спромоглася знайти лише один підходящий варіант. Він уже раніше спадав професорові на думку, але потім видався маловірогідним. Однак тепер він мав виграти час, щоб добре все обдумати.

— Власне, — почав він, — першою ознакою того, що знавець символів пішов хибним шляхом, розшифровуючи символи чи коди, є те, що він починає тлумачити символи за допомогою різних символічних мов. Наприклад, коли я сказав, що цей текст є римським чи арабським, то це був хибний аналіз, бо я вдався до використання різних систем символів. Те саме стосується римських та арабських цифр.

Сато склала на грудях руки і скептично вигнула брови, немовби кажучи: «Ну-ну, продовжуй».

— Загалом, передача інформації здійснюється однією мовою, а не кількома одразу, тому першим завданням знавця символів у роботі з будь-яким текстом полягає в тому, щоб знайти єдину цілісну систему символів, яку можна застосувати до всього тексту.

— А ви зараз бачите цю єдину систему?

— Ну, бачу... і не бачу. — Знання Ленґдона про ротаційну симетрію амбіграм навчило його, що інколи значення символів криється в множинних кутах. З цієї точки зору він і справді вбачав можливість тлумачити всі сім символів однією мовою. — Якщо здійснити з рукою невеличку маніпуляцію, то ця мова набуде цілісності. — Хоч як би химерно й зловісно це не здавалося, але маніпуляцію, яку збирався здійснити Ленґдон, вже запропонував раніше поневолювач Пітера, процитувавши древній вислів герметиків: «Що угорі, те і внизу».

Відчуваючи холодок у спині, Ленґдон взявся за дерев'яний кілок, на який була настромлена Пітерова рука. Мало-помалу він повернув всю моторошну конструкцію так, щоб пальці Пітера показували строго вниз. І раптом символи на долоні набули іншого вигляду.

— А під таким кутом, — пояснив Ленґдон, — ІІІХ перетворюється на правильну римську цифру — тринадцять. До того ж решту знаків можна витлумачити за допомогою римської абетки як Ес-бі-бі.

Ленґдон чекав, що його аналіз викличе у його співрозмовників лише безтямне знизування плечима, але вираз обличчя Андерсона вмить змінився.

— Ес-бі-бі? — вимогливо перепитав шеф поліції.

Сато обернулася до Андерсона.

— Якщо я не помиляюся, це схоже на звичну систему нумерації тут, у Капітолії.

Андерсон сполотнів.

— Так, схоже.

Сато похмуро посміхнулася і кивнула йому.

— Шефе, відійдімо на хвилину. Я хотіла б поговорити з вами наодинці.

Директор Сато відвела Андерсона вбік, щоб їх не було чути, а Ленґдон залишився стояти — самотній і приголомшений.

«Що ж тут, в біса, відбувається? І що означає SBBXIII?»

«Які ще сюрпризи приготував мені цей вечір? — подумав шеф Андерсон. — На руці написано Ес-бі-бі тринадцять?» Він отетерів — як міг хтось сторонній взагалі знати про SBB... не кажучи вже про SBBXIII? Виявилося, що пальці Пітера показували не вгору, як їм спочатку здалося, а в протилежний бік.

Директор Сато відвела Андерсона у тихий закуток біля бронзової статуї Томаса Джефферсона.

— Начальнику, — сказала вона. — Наскільки я зрозуміла, ви точно знаєте місцезнаходження Ес-бі-бі тринадцять?

— Аякже.

— А ви знаєте, що всередині?

— Ні, бо не відкривши — не побачиш. Здається, до нього вже кілька десятиріч ніхто не торкався.

— Що ж, тоді вам доведеться відкрити його.

Андерсону не подобалося, коли йому вказують, що робити у власному приміщенні.