Читаем Втрачений символ полностью

— Напередодні Різдва — скоро виповниться десять років. Вона померла у мене на руках.

— Він розповів мені, що вашу матір убили під час спроби пограбувати будинок, чи не так? До вас вдерся якийсь чоловік, котрий шукав те, що, на його переконання, ховав ваш брат?

— Так, це правда.

Абадон поглянув на неї, ніби оцінюючи.

— Ваш брат сказав, що застрелив того чоловіка, так?

— Так.

Абадон задумливо потер своє підборіддя.

— А ви пам'ятаєте, що саме шукав грабіжник, коли вдерся до вашої домівки?

Десять років намагалася Кетрін стерти пам'ять про ці події.

— Так. Його вимога була дуже специфічною. Та, на жаль, ніхто з нас так і не зрозумів, про що конкретно йшлося. Його вимога звучала для нас абсурдно.

— Але не для вашого брата.

— Що? — випрямилася в кріслі Кетрін.

— Принаймні згідно з тією історією, яку ваш брат розповів мені учора, Пітер точно знав, що саме шукав грабіжник. Однак ваш брат не схотів це віддавати, тому удав, що не розуміє, про Що йдеться.

— Це смішно. Звідки Пітерові було знати, що хотів той чоловік? Його вимоги були абсурдними!

— Цікаво, — Абадон замовк і зробив кілька нотаток. — Утім, як я вже зазначив, Пітер дійсно знав. Ваш брат переконаний, що якби він пішов назустріч грабіжникові, то ваша мати була б сьогодні жива. І цей висновок є джерелом почуття провини.

Кетрін похитала головою.

— Це якесь божевілля...

Абадон важко опустив плечі, і на його обличчі з'явився стривожений вираз.

— Слушна й доречна фраза, міс Соломон. У вашого брата стався невеличкий розрив із реальністю. Мушу зізнатися, що саме цього я й побоювався. Саме тому я й попросив його прийти до мене сьогодні. Такі пов'язані з самообманом та маренням епізоди трапляються досить часто, коли вони стосуються травматичних спогадів.

Кетрін знову похитала головою.

— Пітер далекий від самообману, лікарю Абадон.

— Я б погодився з вами, за винятком...

— За винятком чого?

— За винятком того, що його спогади про той напад стали лише початком... невеличкою часткою тієї довгої та точно надуманої історії, яку він мені розповів.

Кетрін нахилилася вперед у своєму кріслі.

— А що вам розповів Пітер?

Абадон сумно посміхнувся.

— Міс Соломон, дозвольте запитати вас таке. Ваш брат ніколи не розповідав вам про те, що тут, у Вашинґтоні, округ Колумбія, сховане дещо вкрай важливе... або про ту роль, яку він, на його переконання, відіграє у захисті цього скарбу — втраченої древньої мудрості?

Кетрін аж рота роззявила від несподіванки.

— Що ви таке кажете?

Лікар Абадон тяжко зітхнув:

— Те, що я вам зараз скажу, може стати для вас потрясінням, Кетрін. — Він помовчав, незмигно дивлячись на неї. — Але я стану вам у величезній пригоді, якщо ви розкажете мені хоч що-небудь з того, що ви, можливо, знаєте. — І він простягнув руку до її чашки. — Чаю долити?

«Іще одне татуювання».

Збентежений, Ленґдон присів біля Пітерової розкритої долоні і уважно придивився до семи крихітних символів, що крилися за зігнутими мертвими пальцями.

— Здається, це якісь цифри, — здивовано мовив Ленґдон. — Хоча я не певен, які саме.

— Перші — це римські цифри, — зазначив Андерсон.

— Навряд чи, принаймні мені так не здається, — заперечив Ленґдон. — Такого римського числа, як ІІІХ, не існує. Воно має писатися XIII.

— А як стосовно решти цифр? — поцікавилася Сато.

— Бозна. Схоже на вісімсот вісімдесят п'ять арабськими цифрами.

— Арабськими? — спитав Андерсон. — А схожі на звичайні.

— Наші звичайні цифри і є арабськими. — Ленґдон вже настільки звик роз'яснювати це своїм студентам, що навіть приготував цілу лекцію про конкретні досягнення близькосхідних культур, одним з яких і була сучасна система числення. Її перевагами перед римськими цифрами були, зокрема, «позиційне позначення» та винайдення цифри на позначення числа «нуль». А ще Ленґдон завжди закінчував цю лекцію нагадуванням про те, що арабська культура дала людству слово «аль-куль», яке означало улюблений напій першокурсників Гарварду, тобто алкоголь.

Ленґдон уважно — і здивовано — оглядав татуювання.

— Я навіть не певен, що то саме число вісімсот вісімдесят п'ять. Прямокутні лінії видаються незвичними. Може, це й не цифри взагалі.

— А що ж тоді? — спиталася Сато.

— Точно не знаю. Це татуювання взагалі схоже на... рунічне письмо.

— Рунічне? А що це таке? — знову поцікавилася Сато.

— Рунічні абетки складаються виключно з прямих ліній. Їхні літери називаються рунами, їх зазвичай карбували на каменях, тож криві лінії було надто важко вибивати різцем.

— Якщо це дійсно руни, — сказала Сато, — то що вони означають?

Ленґдон похитав головою. Його фахові знання сягали лише рудиментарної рунічної абетки під назвою Футарк — тевтонської системи третього сторіччя, а це точно був не Футарк.

— Якщо чесно, то я навіть не певен, що це руни. Треба спитати фахівця. Існують десятки різних форм — Гельсінґ, Манкс, «поцяткований» Стунґнар...

— Пітер Соломон — масон, еге ж?

Ленґдон відповів не одразу.

— Так, але який це має стосунок? — Він випростався і навис над крихітною жінкою.