Читаем Втрачений символ полностью

Ленґдон наблизився до жахливого предмета. Пітер вкаже шлях.

— Раніше я припускав, що цей схиблений тип залишив у стиснутій руці Пітера якийсь предмет — мапу, лист або список вказівок.

— Ні, не залишив, — відповів Андерсон. — Бачите, три пальці прилягають нещільно.

— Маєте рацію, — погодився Ленґдон. — Та мені здається... — Професор знову присів біля руки, намагаючись зазирнути під стиснуті пальці і роздивитися невидиму частину Пітерової долоні. — Може, воно було написане не на папері...

— Татуювання? — припустив Андерсон.

Ленґдон кивнув.

— Ви що-небудь бачите на долоні? — спитала Сато.

Ленґдон нахилився ще нижче, щоб таки зазирнути під нещільно стиснуті пальці.

— Дуже гострий кут, я не можу...

— О, заради Бога! — вигукнула Сато і підійшла до нього. — Просто візьміть і розтисніть цю бісову руку!

Андерсон заступив їй шлях.

— Пані! Нам слід дочекатися слідчих, а вже потім...

— Мені потрібні відповіді на деякі запитання. Негайно, — відказала Сато і проштовхнулася повз нього. А потім присіла і відсунула Ленґдона від руки.

Професор підвівся і, не вірячи своїм очам, спостерігав, як Сато витягнула зі своєї кишені ручку і обережно просунула її під три стиснутих пальці. А потім один за одним розігнула їх, розкривши долоню.

Директор Сато зиркнула на Ленґдона, і слабка посмішка розпливлася по її обличчю.

— Знову ваша правда, професоре.

Походжаючи лабораторією, Кетрін Соломон закотила рукав свого халата і поглянула на годинник. Вона була жінкою, що не звикла чекати, але цієї миті їй здавалося, що увесь її світ застиг в очікуванні. Вона чекала на результати роботи пошукового «павука», створеного Триш, вона чекала звістки від свого брата, а ще вона чекала дзвінка від чоловіка, через якого і виникла оця тривожна ситуація.

«Краще б він мені цього не казав», — подумала вона. Зазвичай Кетрін дуже обережно заводила нові знайомства, але цей чоловік, якого вона бачила вперше, завоював її довіру за якихось кілька хвилин. Повну довіру.

Його дзвінок пролунав сьогодні вдень, коли Кетрін — як завжди у неділю — насолоджувалася перечитуванням наукових часописів, що накопичилися за тиждень.

— Міс Соломон? — мовив незвично бадьорий і приємний голос. — Мене звуть лікар Кристофер Абадон. Чи не могли б ми з вами трохи поговорити про вашого брата?

— Вибачте, а хто це? — суворо спитала вона. «І як ви дістали номер мого приватного телефону?»

— Лікар Кристофер Абадон.

Кетрін не знала цього імені.

Чоловік прокашлявся, неначе лише зараз йому стало ніяково.

— Вибачте, міс Соломон. А мені здавалося, що ваш брат уже розповідав вам про мене. Я його лікар. Номер вашого стільникового телефону вказано у його списку екстрених викликів.

Серце Кетрін стривожено тьохнуло. «Екстрених викликів?»

— Трапилося щось серйозне?

— Та ні. Навряд чи, — відповів чоловік. — Ваш брат сьогодні вранці не прийшов у призначений час, і я не зміг додзвонитися за жодним з його номерів. Він завжди заздалегідь попереджав телефоном, якщо не мав змоги прийти, тому я трохи хвилююся. І вагався, дзвонити вам чи ні, але...

— Та ні, все гаразд, я вдячна вам за турботу, — заспокоїла його Кетрін, і досі намагаючись пригадати, чи бачила братового лікаря раніше. — Востаннє я говорила з братом учора вранці, мабуть, він просто забув увімкнути свій мобільник. — Нещодавно Кетрін подарувала Пітерові новий айфон, але він і досі не викроїв часу, щоб достеменно розібратися, як працює ця штука. — Кажете, ви його лікар? — спитала вона.

«Невже Пітер приховує від мене якусь хворобу?»

Настала промовиста пауза.

— Мені страшенно незручно, але, вочевидь, я щойно припустився серйозної професійної помилки, зателефонувавши вам. Ваш брат сказав, що ви знаєте про його візити до мене, але тепер я розумію, що це не так.

«Мій брат збрехав своєму лікареві?» Тривога в душі у Кетрін почала зростати.

— Він хворий?

— Вибачте, міс Соломон, конфіденційність стосунків між лікарем та пацієнтом не дозволяє мені обговорювати захворювання вашого брата, а я вже й так багато розголосив, сказавши, що він мій пацієнт. Я мушу зараз перервати нашу розмову, але якщо він сьогодні з'явиться, то передайте йому, будь ласка, щоб передзвонив мені і повідомив, що з ним все гаразд.

— Стривайте! — вигукнула Кетрін. — Скажіть мені, благаю, що не так зі здоров'ям Пітера?

Лікар Абадон ніяково зітхнув, невдоволений своєю помилкою.

— Міс Соломон, я чую, ви стривожені, і я вас не звинувачую. Я певен, що з вашим братом все гаразд. Іще вчора ми бачилися з ним у моєму офісі.

— Учора? І він записався на прийом на сьогодні? Щось надто швидко.

Чоловік знову тяжко зітхнув.

— Дамо йому ще трохи часу, може, він з'явиться, а якщо ні, то вже тоді...

— Я виходжу до вашого офісу негайно, — твердо мовила Кетрін, рушаючи до дверей. — Де він розташований?

Запала тиша.

— Лікаре Кристофер Абадон! — мовила Кетрін. — Дайте мені вашу адресу, інакше я сама її знайду. Так чи інакше, а я вже виходжу.

Лікар іще трохи помовчав, а тоді озвався: