Читаем Втрачений символ полностью

— Це ви мені розкажіть — який стосунок. Ви ж щойно сказали, що рунічні абетки використовувалися для карбування каменів, а перші франкмасони, наскільки мені відомо, були каменярами. Я нагадую про це лише тому, що, коли я попросила мій персонал пошукати зв'язок між «таємничою рукою» та Пітером Соломоном, їхній пошук видав один конкретний лінк. — Вона зробила промовисту паузу, наче підкреслюючи важливість цієї знахідки. — Масони.

Ленґдон зітхнув, переборюючи в собі бажання сказати цій жінці те, що він казав у таких випадках своїм студентам: «Ґуґл» не є синонімом слова «пошук». У наші дні, коли за допомогою клавіатури можна обнишпорити цілий світ, складається хибне враження, що все з усім пов'язане. Світ перетворюється на переплетену павутину інформації, яка ущільнюється щодня.

І Ленґдон терпляче відповів:

— Я не здивований тим, що ваш персонал знайшов масонів. Бо масони є аж надто очевидною сполучною ланкою між Пітером Соломоном та всілякими езотеричними темами.

— Так, — відказала Сато, — і це стало ще однією підставою для здивування — ви досі жодного разу не згадали про масонів. А ви ж розповідали про таємничу мудрість, яку охороняє жменька посвячених. Дуже схоже на масонів, вам не здається?

— Здається... а також це дуже схоже на розенкрейцерів, кабалістів та інші езотеричні групи.

— Але ж Пітер Соломон — масон, і дуже впливовий масон. До того ж масони завжди спадають на думку, коли йдеться про якісь таємниці. Бачить Бог, люблять вони берегти свої таємниці!

Ленґдон відчув у голосі Сато нотки недовіри і спробував її розвіяти, бо йому ще тільки цього бракувало.

— Якщо вам хочеться щось дізнатися про масонів, то ви дізнаєтеся набагато більше, коли розпитаєте кого-небудь із самих масонів.

— Узагалі-то, мені хотілося розпитати того, кому я довіряю.

Ленґдонові ця ремарка видалася і неуцькою, і образливою.

— До речі, пані директор, вся масонська філософія збудована на чесності та цілісності натури. Масони — найбільш гідні довіри люди, яких тільки й можна зустріти.

— Мені траплялися переконливі свідчення зворотного.

З кожною хвилиною директор Сато подобалася Ленґдону все менше й менше. Він присвятив багато років написанню праць про багату масонську традицію метафоричної іконографії та символів і тому знав, що масони завжди — і незаслужено — були однією з найбільш гнаних та найменш зрозумілих організацій у світі. Їх регулярно звинувачували у всьому — від поклоніння дияволу до змови з метою організації наднаціонального світового Уряду, до того ж масони дотримувалися політики не відповідати своїм критикам, і це робило їх зручною мішенню для нападів.

— Попри все сказане, — в'їдливо зауважила Сато, — ми знову зайшли в глухий кут, містере Ленґдон. — Мені тепер здається, що ви або чогось не знаєте і не розумієте, або... просто не бажаєте мені цього казати. Чоловік, з яким ми маємо справу, сказав, що Пітер Соломон вибрав конкретно вас. — Вона підняла на Ленґдона холодний чіпкий погляд. — Гадаю, настав час продовжити нашу розмову в штаб-квартирі ЦРУ. Можливо, там нам більше пощастить.

Погроза Сато майже ніяк не вплинула на Ленґдона. Бо Сато сказала те, чого він уже давно від неї очікував. «Пітер Соломон вибрав вас». Ця фраза, в поєднанні зі згадкою про масонів, раптом видалася Ленґдонові дуже дивною. Він поглянув на масонський перстень Пітера. Цей перстень був одним з його найцінніших надбань: то була родова реліквія Соломонів, що передавалася у спадок і мала на собі символ — двоголового фенікса — найвище містичне уособлення масонської мудрості. Золотий перстень тьмяно виблискував — і раптом цей блиск освітив темний куток пам'яті професора.

Ленґдон мимоволі аж охнув, пригадавши зловісний шепіт Пітерового поневолювача: «Невже вам і досі не дійшло — чому вибрали саме вас?»

За одну лячну мить думки Ленґдона різко сфокусувалися, все стало ясно — і туман розвіявся.

Він з кристальною чіткістю побачив своє призначення.

А за десять миль від Капітолію Малах їхав на південь мальовничою дорогою Сьютленд-парквей. Раптом він відчув вібрацію на пасажирському сидінні поряд. То був айфон Пітера Соломона. Цей пристрій став йому сьогодні у великій пригоді. На дисплеї разом із номером абонента з'явилося зображення привабливої жінки середнього віку з довгим чорним волоссям.

Вхідний дзвінок — Кетрін Соломон.

Малах посміхнувся і проігнорував виклик. «Сама доля веде мене до неї». Він заманив сьогодні Кетрін Соломон до свого будинку лишень з однією метою: дізнатися, чи має вона інформацію, яка стане йому в пригоді... Скажімо, Якийсь родинний секрет, котрий міг навести його на те, що він шукав. Та виявилося, що брат нічого не розповідав Кетрін про таємницю, яку оберігав багато років.

Але Малах таки дещо дізнався від Кетрін. І ця інформація забезпечила їй кілька додаткових годин життя. Кетрін підтвердила, що результати всіх своїх досліджень вона зберігала в одному місці — у лабораторії.

«Я мушу їх знищити».