Читаем Втрачений символ полностью

Сато різко викинула вперед свою тендітну руку і вихопила у Ленґдона аркуш із факсом. А потім засунула до кишені, навіть не поглянувши на нього.

— Професоре, цим розслідуванням займаюся я, тому, доки ви не почнете розповідати мені те, що я хочу знати, раджу вам мовчати, поки я вас не спитаю.

Після цього вона різко обернулася до начальника поліції.

— Шефе Андерсон, — гаркнула Сато, наблизившись до нього мало не впритул і пронизуючи поліцейського своїми маленькими чорними очицями. — Постарайтеся, будь ласка, розповісти мені, що за чортівня тут коїться? Охоронець на східному вході повідомив, що ви знайшли на підлозі людську руку. Це правда?

Андерсон відійшов убік, даючи директорові ВБ змогу побачити предмет посеред підлоги.

— Так, пані. Це сталося кілька хвилин тому.

Сато поглянула на руку так, неначе то була якась одежина, кинута в недоречному місці.

— Однак ви не сказали мені нічого про неї, коли я телефонувала.

— Я... я гадав, що ви вже знаєте.

— Не брешіть.

Андерсон не витримав її погляду й опустив очі, але впевненим голосом відказав:

— Пані, ситуація під контролем.

— А я маю сумнів, — так само впевнено зауважила Сато.

— Група слідчих уже в дорозі. Той, хто це зробив, міг лишити відбитки пальців.

Сато скорчила скептичну гримасу.

— Гадаю, що той, хто виявився достатньо розумним, щоб пройти ваш контрольно-пропускний пункт з людською рукою, є не менш розумним, щоб не залишити тут своїх відбитків.

— Можливо, й так, але мій обов'язок — розслідувати цей інцидент.

— Наразі я звільняю вас від цього обов'язку. І перебираю його на себе.

Андерсон заціпенів.

— Здається, це не сфера компетенції відділу безпеки, наскільки мені відомо.

— Безсумнівно. Це питання національної безпеки.

«Рука Пітера — питання національної безпеки?» — здивувався Ленґдон, спантеличено слухаючи їхню сварку. Він інтуїтивно збагнув, що його першочергове завдання — знайти Пітера — не стояло на порядку денному Сато. Здавалося, директора ВБ турбувало щось інше.

На обличчі Андерсона теж з'явився ошелешений вираз.

— Питання національної безпеки? Пані, за всієї належної поваги...

— Я вже з'ясувала цей момент — я вище від вас за рангом, — урвала його Сато. — Раджу вам робити те, що я кажу, і не ставити зайвих питань.

— Але ж ми могли б принаймні зняти відбитки пальців, щоби підтвердити, що рука і справді належить Пітерові Соломону?

— Це підтверджу я, — мовив Ленґдон, відчуваючи впевненість навпіл з легкою нудотою. — Я впізнаю цей перстень... і цю руку. — Він трохи помовчав. — Втім, татуювання на пучках — нові. Хтось зробив їх зовсім недавно.

— Перепрошую, — озвалася Сато, і на її обличчі вперше за увесь час з'явився знервований вигляд. — Я правильно вас зрозуміла — рука має татуювання?

Ленґдон кивнув.

— На великому пальці зображено корону. А на вказівному — зірку.

Витягнувши з кишені окуляри, Сато рушила до руки по колу, наче акула.

— А ще, — додав Ленґдон, — хоча решту пальців і не видно, але я певен, що на тих пучках теж є татуювання.

Здавалося, слова професора заінтригували Сато, і вона кивнула Андерсону.

— Шефе, чи не могли б ви подивитися замість нас на пучки?

Андерсон обережно присів біля руки, намагаючись не торкатися її. Нахилившись мало не до підлоги, він зазирнув під стиснуті пальці.

— Він має рацію, пані. Татуювання на всіх пальцях, хоча я не можу точно роздивитися, які саме...

— Сонце, ліхтар і ключ, — спокійно мовив Ленґдон.

Сато враз обернулася до професора і зміряла його поглядом.

— А звідки конкретно вам це відомо?

Ленґдон теж пильно дивився на неї.

— Зображення людської руки, позначеної саме у такий спосіб — на пучках, є дуже древнім. Воно відоме під назвою «таємнича рука».

Андерсон різко підвівся.

— Так ця штука ще й має назву?

Ленґдон кивнув.

— Це одне з найтаємничіших зображень у древньому світі.

Сато схилила набік голову.

— Тоді дозвольте запитати, якого біса ця рука з'явилася в Капітолії та що вона тут робить?

Ленґдонові здалося, що все довкола — кошмар, від якого він невдовзі прокинеться.

— Традиційно, пані, цю руку використовували як запрошення.

— Запрошення... запрошення до чого? — суворо запитала вона.

Ленґдон поглянув на символи на відрізаній руці свого друга.

— Упродовж сторіч «таємнича рука» слугувала містичним викликом. Головним чином, це запрошення здобути секретні знання, захищену таємністю мудрість, знану лише купкою обраних.

Сато склала на грудях руки і дивилася на професора чорними як вороняче крило очима.

— Що ж, містере Ленґдон, для людини, яка стверджує, що не відає, чому тут опинилася... ви пояснюєте все напрочуд ладно.

Кетрін Соломон надягнула свій білий халат і розпочала рутинну початкову процедуру — «обхід», як казав її брат. Наче стурбована мати, що перевіряє, чи добре спить її дитина, Кетрін зазирнула до технічної кімнати. Воднева батарея працювала без перебоїв, а її резервні паливні баки надійно гніздилися на своїх полицях.