Читаем Страта голодом полностью

Нам важко було пойняти віри в те, що ми чули. Знову настало велике замішання. Чи ж правда воно те, що в статті та в постанові мовиться? А що, коли це тільки штучка така, провокація? Аджеж могло й таке бути. Таж оце щойно вчора ці самі партійні активісти чинили всілякі насильства, які тільки знали чи могли вигадати, аби лише загнати нас у колгосп. Нас запевняли, що Центральний Комітет дав наказ будь-якою ціною усуспільнити всіх нас до Першого травня! Не один з наших односельців заплатив життям за спротив цьому несамовитому тискові. Тисячі й тисячі інших затаврували як куркулів, повиганяли з їхніх хат і заслали в далекі концентраційні табори. А більшість із нас вступила до колгоспу тільки тому, що це був єдиний спосіб урятувати життя.

Тепер же ось Центральний Комітет каже нам, що то була помилка, що то місцеві власті винні в таких надмірностях, бо вони перестаралися і викривили партійну лінію. То де ж правда? На кому врешті лежить вина за позбавлення нас волі, за тисячі смертей, за зруйнування всього нашого способу життя?

РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ

Скінчивши читати партійну постанову, «товариш представник» випростався й повільно обвів поглядом приміщення. Потім відпив води й повторив свій попередній жест з носовиком.

Збори завмерли і всі очі збіглися на представникові райпарткому.

– Бувають такі речі, які не так просто пояснити, – почав він спроквола, зазирнувши у свої папери. – А оце, що я вам збираюся сказати, якраз і є така річ.

І він, затинаючись та загикуючись, часто поправляючись на слові, повідомив нас, що ні партія в цілому, ні окремі представники її не відповідають за примусову колективізацію і той терор, що запанував по селах в усій Україні. Ні, комуністичну партію не можна звинувачувати за ці злочини, бо вона ніколи не схвалювала примусу чи насильства.

Це його твердження прозвучало як саркастичний осміх чи дурний дотеп. Та ми вже призвичаїлися сприймати такі вислови спокійно.

– Справжніми винуватцями, – заявив нараз представник партії, – тими, які викривили партійну лінію і принесли так багацько горя вашому селу, були євреї! Так, це їхня робота, а наша рідна більшовицька партія тут ні при чому.

Але то був тільки початок. Повагавшись хвильку, він заходився пояснювати, як ото євреї з покоління в покоління виховувалися в переконанні, що українці – антисеміти і що вони винні в усіх жахливих жорстокостях і насильстві проти єврейського племени. А такого євреї не могли пробачити й забути. І вони знають, як помститись. Ні для кого не секрет, провадив він далі, що євреї, використовуючи партію як трамплін для своїх цілей, пролізли в усі органи влади в центрі й на місцях, особливо в органи безпеки та судочинства. Наше районне ҐПУ, підкреслив він, повністю в їхніх руках. Вони використовують ці офіційні посади у своїх власних інтересах. Комуністична партія, проголосивши політику суцільної колективізації і ліквідації куркульства, довірила місцевим органам і спеціяльним партійним представникам, як от тисячникам, майже необмежену владу. Євреї і скористалися цією владою задля того, щоб помститися на українцях. Вони навмисне перестаралися у викачуванні хліба від селян і спричинили голод в українських селах. Ба й більше того: вони пришпилювали ярлики «куркулів» і «ворогів народу» селянам здебільш без ніяких на те підстав, заганяючи їх до таборів та кидаючи в тюрми.

Ми не могли злегковажити те, що нам розповів цей райпарткомівець. Такі заяви та звинувачення були чимось зовсім небаченим. Такої антиєврейської промови ми ще не чули ні від кого, а тим паче від партійного начальства. Аж тут офіційний представник районної парторганізації відкрито оголошує, що євреї – винуватці в усіх тих страхіттях, які коїлися по селах від початку колективізації. Ми сподівались того, що він намагатиметься обілити партію від її злодіянь. Зрештою, він же сам був партійцем! Але чого звинувачувати євреїв? Таку тактику важко було збагнути. «Товариш Цейтлін», мабуть, був єврейського походження, хоч запевне ми цього не знали. Але він не був гіршим від котрогось іншого партійця чи безпартійного активіста. Крім того, він, як і всі йому подібні, діючи від імени партії, тільки виконував партійні резолюції та настанови. І чого це тільки «товариш Цейтлін» має відповідати за всі насильства, що діялися в нашому селі?

І ще одне: антисемітизм у Радянському Союзі був суворо заборонений на законодавчому рівні. Завдяки саме радянським законам євреї змогли посісти ключові позиції в партії та урядових структурах. Антисемітизм вважався кримінальним злочином. За кожне ледь-ледь зневажливе зауваження чи навіть анекдот, що його можна було кваліфікувати як антиєврейський, належалася тяжка кара. А тут представник райпарткому офіційно пропагує антисемітизм. Чому? Виглядало так, наче він свідомо намагається спровокувати єврейський погром. Що це було? Його власна ініціятива чи партійне доручення?

Перейти на страницу:

Похожие книги

100 великих интриг
100 великих интриг

Нередко политические интриги становятся главными двигателями истории. Заговоры, покушения, провокации, аресты, казни, бунты и военные перевороты – все эти события могут составлять только часть одной, хитро спланированной, интриги, начинавшейся с короткой записки, вовремя произнесенной фразы или многозначительного молчания во время важной беседы царствующих особ и закончившейся грандиозным сломом целой эпохи.Суд над Сократом, заговор Катилины, Цезарь и Клеопатра, интриги Мессалины, мрачная слава Старца Горы, заговор Пацци, Варфоломеевская ночь, убийство Валленштейна, таинственная смерть Людвига Баварского, загадки Нюрнбергского процесса… Об этом и многом другом рассказывает очередная книга серии.

Виктор Николаевич Еремин

Биографии и Мемуары / История / Энциклопедии / Образование и наука / Словари и Энциклопедии
100 рассказов о стыковке
100 рассказов о стыковке

Р' ваших руках, уважаемый читатель, — вторая часть книги В«100 рассказов о стыковке и о РґСЂСѓРіРёС… приключениях в космосе и на Земле». Первая часть этой книги, охватившая период РѕС' зарождения отечественной космонавтики до 1974 года, увидела свет в 2003 году. Автор выполнил СЃРІРѕРµ обещание и довел повествование почти до наших дней, осветив во второй части, которую ему не удалось увидеть изданной, два крупных периода в развитии нашей космонавтики: с 1975 по 1992 год и с 1992 года до начала XXI века. Как непосредственный участник всех наиболее важных событий в области космонавтики, он делится СЃРІРѕРёРјРё впечатлениями и размышлениями о развитии науки и техники в нашей стране, освоении космоса, о людях, делавших историю, о непростых жизненных перипетиях, выпавших на долю автора и его коллег. Владимир Сергеевич Сыромятников (1933—2006) — член–корреспондент Р РѕСЃСЃРёР№СЃРєРѕР№ академии наук, профессор, доктор технических наук, заслуженный деятель науки Р РѕСЃСЃРёР№СЃРєРѕР№ Федерации, лауреат Ленинской премии, академик Академии космонавтики, академик Международной академии астронавтики, действительный член Американского института астронавтики и аэронавтики. Р

Владимир Сергеевич Сыромятников

Биографии и Мемуары
Егор Гайдар
Егор Гайдар

В новейшей истории России едва ли найдется фигура, вызывающая столько противоречивых оценок. Проведенные уже в наши дни социологические опросы показали отношение большинства к «отцу российских реформ» – оно резко негативное; имя Гайдара до сих пор вызывает у многих неприятие или даже отторжение. Но справедливо ли это? И не приписываем ли мы ему то, чего он не совершал, забывая, напротив, о том, что он сделал для страны? Ведь так или иначе, но мы живем в мире, во многом созданном Гайдаром всего за несколько месяцев его пребывания у власти, и многое из того, что нам кажется само собой разумеющимся и обычным, стало таковым именно вследствие проведенных под его началом реформ. Авторы книги стремятся к тому, чтобы объективно и без прикрас представить биографию человека, в одночасье изменившего жизнь миллионов людей на территории нашей страны.

Андрей Владимирович Колесников , Борис Дорианович Минаев

Биографии и Мемуары / Документальное