Читаем Служниця полностью

горищі? Чи, може, спатимуть на канапі у вітальні?

Я бачу, як у нього на щоках ходять жовна, коли він це обмірковує.

Евелін Вінчестер ніколи не зголоситься ночувати на канапі у вітальні.

— Хай вона поживе в нас два місяці, — кажу я. — До завершення

навчального року. А тоді в мене буде більше часу на прибирання. І твоя

мати повернеться з Флориди на літо.

— Забудь про це.

— Що ж, тоді звільни її, — безневинно кліпаю я. — Я ж не можу

тобі опиратися.

— Звільню, от побачиш.

От лишень він не звільняє її. Тому що, коли повертається ввечері

додому, в будинку вперше за довгий час прибрано. А вона подає

вечерю, і та вечеря не пригоріла. На додачу наша нова служниця

молода й вродлива.

Отже, Міллі лишається на горищі.

***

Спрацює все лишень за трьох умов.

По-перше, якщо Міллі й Енді відчують потяг одне до одного.

По-друге, якщо Міллі зненавидить мене достатньою мірою, щоб

переспати з моїм чоловіком.

По-третє, якщо вони дістануть нагоду переспати.

Щодо потягу — тут усе просто. Міллі дивовижна — навіть

вродливіша, ніж я замолоду. І, хоча Енді неабияк старший за неї, він

усе одно досі запаморочливий красень. Інколи Міллі дивиться на мене

так, наче не годна второпати, що це він узагалі в мені знайшов. Я

щосили намагаюся набрати вагу. Окрім того, оскільки Енді тепер не

має змоги замикати мене на горищі, я зважуюся пропустити відвідини

перукаря, тож волосся тепер світить темними відрослими коренями.

Але найголовніше — я нещадно мордую Міллі.

Мені важко так із нею поводитися. Адже в глибині душі я хороша

людина. Чи то пак принаймні була хорошою людиною, поки Енді мене

не скалічив. А тепер усі засоби згодяться. Міллі, можливо, на таке

ставлення не заслуговує, але я вже не годна цього терпіти. Мені треба

вирватися на волю.

Вона починає ненавидіти мене вже від першого ранку, проведеного в

нашому будинку. На вечір того дня в мене заплановано зустріч

Асоціації батьків і вчителів, тому вранці перше, що я роблю, —

спускаюся на кухню. Я протягом двох тижнів сумлінно захаращувала

її, а Міллі доклала зусиль і все прибрала. Вона дуже старанно

працювала. Все тут просто сяє.

Почуваюся справжнім чудовиськом. Слово честі, я не брешу. Але все

одно влаштовую на кухні неймовірний безлад. Витягаю всі тарілки й

чашки. Кидаю на підлогу каструлі й пательні. Коли заходить Міллі, я

саме патраю холодильник. Я з дитинства звикла до хатніх клопотів, тож тепер мені фізично боляче, коли доводиться жбурляти на підлогу

картонну упаковку з молоком, а те молоко розливається. Але я все одно

жбурляю. Усе заради мети.

Коли Міллі заходить у кухню, я озираюся й обвинувально гримаю:

— Де вони?!

— Про що… про що ви?

— Мої нотатки! — Я притискаю долоню до чола, наче от-от

знепритомнію від розпачу. — Учора ввечері я залишила всі свої

нотатки для зустрічі АБВ тут, на кухонній стійці. — І додаю

обвинувально: — Що ви з ними зробили?

У мене справді були нотатки, підготовані для зустрічі. Але вони

спокійнісінько лежать собі в мене на ноуті. Якого б це доброго дива я

залишала єдиний примірник серед розгардіяшу на кухонній стійці?

Просто дурість. Але я все одно правлю своєї. Міллі чудово розуміє, що

жодних нотаток я не залишала, але не здогадується, що й мені самій це

відомо.

Я горлаю досить голосно, щоб привернути увагу Енді. Йому стає її

шкода. Він відчуває прихильність до неї, адже я обвинувачую її в тому, чого (він знає це!) вона насправді не робила. Він відчуває прихильність

до неї, бо я перетворюю її на жертву.

Таку саму жертву, якою була я сама, коли на мене багато років тому

нагримали через те, що в мене протекло молоко.

— Мені дуже шкода, Ніно, — затинаючись, каже Міллі. — Якщо я

щось можу вдіяти…

Я роздивляюся розгардіяш, що тепер моїми зусиллями панує на

кухні.

— Можете навести лад і прибрати весь цей огидний безлад, що ви

його залишили в моїй кухні. А я тим часом намагатимуся ліквідувати

шкоду, яку ви спричинили…

Цієї миті я досягаю всіх трьох своїх завдань. По-перше, вони

відчувають взаємну симпатію. Вона в обтислих джинсах, така

природно вродлива. По-друге, Міллі мене ненавидить. По-третє, коли я

виходжу з кухні, вони мають нагоду побути вдвох.

Але цього не задосить. У мене є ще один туз у рукаві.

Енді мріє про дитину.

Зі мною шансів у нього обмаль — зважаючи на внутрішньоматкову

спіраль, яка затишно влаштована там, у моєму лоні. І Енді незабаром

дізнається, що я безплідна, адже той приватний детектив, що його для

мене знайшов Ензо, примудрився дістати кілька чудових світлин

фахівця-репродуктолога — зовсім не з його дружиною, з якою вони

побралися чверть століття тому, а з геть іншою жінкою. Усе, що

потрібно тепер від доброго доктора, — повідомити Енді: шансів на те, що я колись завагітнію, немає. От зробить він це — і світлини можна

буде викинути.

Напередодні нашого візиту до доктора Ґельмана я телефоную Евелін