Читаем Служниця полностью

у Флориду. Як завжди, вона від нашого спілкування не в захваті.

— Вітаю, Ніно, — озивається сухо. «Чого тобі?» — недвозначно

читаю в інтонаціях.

— Я просто хотіла, щоб ви дізналися першою, — кажу я. — У мене

затримка. Думаю, я вагітна.

— Овва. — Вона витримує паузу — либонь, розривається між

радістю від того, що в неї з’явиться нарешті перший рідний онук, і

розпачем від того, що матір’ю цього онука випало бути мені. — Як

чудово.

«Чудово». А подумки, певно, характеризує цю новину зовсім по-іншому.

— Сподіваюся, ти вживаєш мультивітаміни для вагітних, — додає

вона. — А ще тобі треба під час вагітності дотримуватися суворої

дієти. Для дитини не на користь уся та висококалорійна їжа, яку ти

зазвичай їси. Енді не робить тобі із цього приводу зауважень, проте

заради дитини ти маєш контролювати себе.

— Так, звісно, — мляво усміхаюсь я, щаслива, що Евелін ніколи не

буде бабусею моєї дитини. — Також я оце подумала… Було б просто

чудово, якби ви надіслали нам старі дитячі речі Енді. Він якось

згадував, що хотів би, щоб малюк отримав його придане. Зможете це

зробити?

— Так, я зараз зателефоную Роберто й попрошу надіслати вам

посилку.

— Як чудово.

***

Енді прикро вражений вердиктом доктора Ґельмана. Я спостерігаю

за ним, поки ми сидимо на прийомі — коли лунає вирок, схожий на

вибух бомби. «Боюся, Ніна не зможе виносити дитину». В очах Енді

міняться сльози. Якби на його місці був хтось інший, я, либонь, навіть

поспівчувала б небораці.

А увечері я підлаштовую сварку. І не просто сварку. Я нагадую йому, чому саме в нього ніколи не буде від мене дітей.

— Це моя провина! — Я змушую сльози замерехтіти в очах, пригадавши те, як він замкнув мене на горищі та ввімкнув на повну

потужність опалення, а тоді тримав мене там, допоки я відчула, що

ладна себе власноруч білувати живцем. — Якби ж то в тебе була

молодша жінка, то й дитинка б народилася! Це я в усьому винна!

Молодша жінка. Така, як Міллі. Не кажу цього вголос, але це

достеменно спадає йому на думку. Я ж бачу, як він на неї дивиться.

— Ніно… — Він тягнеться до мене, і погляд його сповнений

кохання. Досі. Я ненавиджу його за те, що він мене кохає. Чому він не

обрав якусь іншу жінку? — Ну ж бо, не треба, не кажи такого…

— Ні, моя!

Гнів закипає в мені, наче лава у вулкані, і я, не усвідомивши навіть, що роблю, вдаряю п’ястуком у крихітне туалетне дзеркальце. Дзенькіт

луною розходиться в кімнаті. За мить руку мені опікає біль, і я

помічаю кров, що цибенить пальцями.

— Боже милий… — Енді полотніє. — Давай-но я принесу тобі

паперові хусточки.

Він приносить мені хусточки з ванної, але я опираюся. Коли йому

вдається нарешті дістатися до моїх подряпин, руки його теж цілком у

крові. Відтак він іде до ванної вмитися, а я чую якийсь звук у коридорі.

Сесілія почула, що ми сваримося? Мене охоплює розпач від того, що

мій вибух емоцій міг її налякати.

Прочиняю двері. Але там, у коридорі, не моя донька. Це Міллі. І з

виразу її обличчя я розумію, що вона чула всю нашу сварку. Аж тоді

вона помічає мою закривавлену руку, і очі її перетворюються на

блюдця.

Вона вважає мене божевільною. Яке знайоме відчуття.

Міллі вважає мене схибленою. Енді вважає мене застарою. Треба

скористатися нагодою. Енді достеменно захоче придбати мені квитки

на «Мить істини», зважаючи на те, скільки я товкмачила про цю

виставу. Йому подобається робити щось, що мене тішить, —

подобається то тішити мене, то мордувати. Але на виставу з ним піде

Міллі — не я. Вистава… а потім ще й номер у готелі, де вони

проведуть ніч. Майже ідеально. А Сесілію я виведу з гри — відвезу до

табору, тому Енді не зможе використати її як зброю проти мене.

Коли маячок на телефоні Міллі сповіщає, що вона на Мангеттені, я

розумію, що перемогла. Я бачу, як потому вони дивляться одне на

одного. Ну от, я домоглася свого. Він у неї закоханий. Тепер він став її

проблемою.

Я вільна.

РОЗДIЛ П’ЯТДЕСЯТИЙ

Ніколи знову. Він ніколи більше не змусить мене піднятися на

горище. Ніколи більше не казатиме сусідам, що я божевільна, тому

вони мають мене пильнувати. Ніколи знову мене не замкне.

Певна річ, навіть попри те, що він мене вигнав, я почуватимуся

цілковито упевненою у своїй безпеці лише після нашого розлучення. А

із цим треба бути дуже обережною. Саме Енді має стати ініціатором

розірвання шлюбу. Якщо він здогадається, що все це підлаштувала я, мені гайки.

Я лежу на величезному ліжку в готельному номері, обмірковуючи

свій наступний крок. Завтра поїду в табір і заберу Сесілію. А тоді ми

поїдемо… кудись. Не знаю ще, куди саме, але хочу розпочати все

спочатку. Хвалити бога, Енді так і не вдочерив малу. Він не має на неї

жодних прав. Я можу вивезти її куди мені заманеться. Навіть фальшиві