Читаем Служниця полностью

треба буде всього лишень спуститися поверхом нижче. Певна річ, доведеться попросити дозволу в Ендрю, перш ніж прибрати Нінині

речі із шафок там, унизу. Але він не може розраховувати, що я й надалі

житиму в цій комірці. Це жорстоко. Це ж бо не кімната, а камера

тортур якась.

— Міллі? Що це ти робиш?

Голос, який лунає за спиною, мало не викликає в мене серцевий

напад. Схопившись за груди, озираюся.

— Ендрю, я не чула, як ти зайшов.

Він кидає погляд на мою сумку.

— Що тут відбувається?

Я вкидаю до сумки бюстгальтери, які досі тримала в руках.

— Ну… я подумала, що можу перебратися донизу.

— Ага…

— Ти… ти не проти?

Раптом відчуваю зніяковіння. Я припускала, що Ендрю буде не

проти, але, можливо, поквапилася з такими припущеннями.

Він ступає до мене крок. Закушую губу так, що аж боляче стає.

— Певна річ, не проти. Я й сам збирався це тобі запропонувати. Але

не був упевнений, чи ти погодишся.

Я розпружуюся.

— Погоджуся, певна річ. Я… у мене був важкий день.

— Чим ти займалася? Я бачив книжки на кавовому столику. Ти

читала?

От би я насправді сьогодні лише читала.

— Правду кажучи, я не хочу про це говорити.

Він підходить ще на крок і тягнеться до мене. Пучкою пальця

окреслює лінію моєї щелепи.

— Може, мені вдасться примусити тебе про все забути?

Я здригаюся від цього доторку.

— Закладаюся, що вдасться…

І йому справді це вдається.

РОЗДIЛ ТРИДЦЯТЬ СЬОМИЙ

Навіть попри те, якою незручною є моя лежанка, порівняно з

неймовірним матрацом у кімнаті для гостей, я вирубаюся майже

одразу після того, як ми з Ендрю кохаємося. Засинаю в його міцних

обіймах. Я ніколи навіть припустити не могла, що кохатимуся в цій

кімнаті. А надто зважаючи на те, що Ніна категорично заборонила мені

приводити гостей.

Що ж… як виявилося, правило це не дуже їй зарадило.

Прокидаюся близько третьої ранку. Перше, що відчуваю, прокинувшись, — тиск повного сечового міхура. Неприємно.

Доведеться поквапитися в туалет. Зазвичай я навідуюся туди, перш ніж

лягати спати, але Ендрю так мене виснажив, що я порушила цей

ритуал.

А потім виникає ще одне відчуття. Порожнеча. Ендрю поруч немає.

Мабуть, коли я заснула, він вирішив перебратися до власного ліжка. І

не мені його винуватити. На цій лежанці й одній тісно, що вже казати

про двох. А кімната здатна викликати напад клаустрофобії. Може, він

намагався заснути, але, покрутившись, все ж таки перебрався донизу?..

Ендрю майже на десять років старший за мене, а в мене й самої спина

заледве витримує ночі на цьому матраці, тому гріх йому цим дорікати.

Я така щаслива, що це моя остання ніч, яку я проведу в цій комірці.

Мабуть, відвідавши туалет, я спущуся до Ендрю.

Зводжуся, мостини риплять під ногами. Підходжу до дверей, натискаю на ручку. Як завжди, вона застрягає. Натискаю дужче.

Вона не піддається.

У моїх грудях здіймається хвиля паніки. Навалююся на двері, поцяткована подряпинами деревина впивається в плече. Міцно

хапаюся за ручку правицею. Знову намагаюся повернути її. Вона не

рухається. Ані на міліметр. І саме тоді я розумію нарешті.

Двері не заскочило.

Вони замкнені.

ЧАСТИНА ДРУГА

РОЗДIЛ ТРИДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ. НIНА

Якби ще кілька місяців тому хтось сказав мені, що я проводитиму ніч

у номері готелю, поки Енді в моєму будинку розважатиметься з іншою

жінкою (зі служницею!) я ніколи в це не повірила б.

Але от вона, я. Лежу, розкинувшись на величезному готельному

ліжку, вбрана в махровий халат, знайдений у гардеробі. Телевізор

увімкнено, проте я майже не звертаю на нього уваги. Витягаю телефон

і клікаю на застосунок, яким користувалася протягом останніх кількох

місяців. «Знайти друзів». Чекаю, поки він повідомить мене про

місцеперебування Вільгельміни «Міллі» Келловей.

Але під її іменем на екрані з’являється напис: «Місцеперебування не

визначено».

Власне, цей напис я бачу ще з полудня.

Мабуть, вона якось дізналася, що я стежу за нею, і вимкнула

застосунок. Розумна дівчинка.

Але все ж таки недостатньою мірою розумна.

Беру сумочку, яку кинула була на нічний столик. Порпаюся в ній і

знаходжу єдину роздруковану фотографію Ендрю, що в мене є. Їй уже

кілька років — це одна з тих світлин, яку зробив професійний

фотограф для вебсайту їхньої компанії. Енді сам її дав мені. Дивлюся

на глянсовий аркушик, вглядаюся в чоловікові глибокі карі очі, вивчаю

бездоганне волосся кольору червоного дерева, ямку на мужньому

підборідді. Енді — найвродливіший чоловік, якого мені випадало

зустрічати. Я закохалася в нього першої миті, щойно побачила.

А потім я знаходжу в сумочці ще дещо й кладу цю річ у кишеню

халата.

Зводжуся з велетенського ліжка, ступні топляться в м’якому килимі

готельного номера. Номер цей вартував цілу купу грошей з кредитки

Енді, але то дарма. Я тут надовго не залишатимуся.

Іду до ванної, тримаючи в руці світлину усміхненого Енді. А відтак

витягаю ту річ, яку закинула в кишеню.

Це запальничка.