Читаем Служниця полностью

статечним дядьком, купити будинок, мати кількох малюків…

Промовивши останні кілька слів, він замовкає. Кутики вуст повзуть

донизу. Хай навіть Ендрю цього не каже, але я впевнена, що він досі

переймається через те, що Ніна не зможе народити йому дитину.

— Співчуваю… — Погойдую вино в келиху. — Ну, тобто співчуваю

через проблеми… у цій царині. Мабуть, для вас обох це страшенно

важко.

— Так. — Він відводить очі від келиха з вином і раптом каже не сіло

не впало: — Після відвідин лікаря ми жодного разу не кохалися.

Я мало не впускаю келих від несподіванки. Цієї миті до столика

підходить офіціант із закусками. Це крихітні круглі скибочки хліба, намащені чимось рожевим. Але я навіть не годна зосередитися на них

після почутого від свого супутника одкровення.

— Mousse de saumon canapés[20], — каже Ендрю, коли офіціант іде.

— Тобто мус із вудженого лосося на багеті.

Дивлюся на нього.

— Вибачте. — Він зітхає. — Не варто було зачіпати цю тему. То було

нечемно з мого боку.

— Ем…

— Краще ми… — Ендрю жестом вказує на скибочки багета. —

Просто насолоджуймося вечерею. Будь ласка, забудьте, про що я

сказав. Ми з Ніною… У нас все добре. У всіх подружніх пар бувають

негаразди.

— Так, звісно.

Але намагатися забути його слова — марна річ.

18 Так ( фр. ).

19 Так, мадемуазель ( фр. ).

20 Канапе з лососевим мусом ( фр.).

РОЗДIЛ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ

Вечеря таки минає пречудово. Ми не обговорюємо Ніну, розмова

наша тече невимушено, а надто після того, як ми замовляємо другу

пляшку вина. Я навіть пригадати не годна, коли востаннє в мене був

такий приємний вечір. Навіть шкода, що він добігає кінця.

— Дуже вам дякую, — кажу я Ендрю, коли йому приносять рахунок.

Боюся навіть краєм ока в той бік глянути. Та саме вино, мабуть, коштує цілі статки.

— Ні, це я вам дякую. — Обличчя його мало не сяє. — Я чудово

провів час. Так приємно в мене вечір не минав уже… — Він

затинається й зніяковіло кашляє. — Хай там як, усе було просто

дивовижно. Саме те, що треба.

Він підписує чек, зводиться, не надто впевнено тримаючись на ногах.

Ми сьогодні справді випили забагато. За інших умов це не було б

такою серйозною проблемою, але я раптом згадую, що Ендрю ще

везти нас назад, на Лонг-Айленд. Швидкісною автострадою.

Либонь, мій супутник розуміє, про що я думаю. Він важко

спирається на стіл, щоб міцніше триматися на ногах.

— За кермо мені не можна, — визнає він.

— Так, — киваю я. — Мабуть, справді не варто.

Ендрю розтирає обличчя долонями.

— Слухайте, у нас же номер заброньовано в «Плазі». Що скажете?

Власне, не треба бути генієм, щоб сказати, що це було б величезною

помилкою. Ми обоє напідпитку, його дружини немає в місті, а в Ендрю

вже певний час не було сексу. Ну, а в мене його не було ще довше.

Треба сказати «ні». Це просто не може завершитися нічим хорошим.

— Як на мене, це не найкраща ідея, — бурмочу я.

Ендрю притискає долоню до грудей.

— Богом клянуся, я поводитимуся як справжній джентльмен. Крім

того, це номер люкс. Там два окремі ліжка.

— Я знаю, але…

— Ви мені не довіряєте?

Я собі не довіряю. І це значно серйозніша проблема.

— Хай там як, за кермо мені сьогодні не можна. — Він опускає

погляд на свій «ролекс» на зап’ястку. — От що я вам скажу. Я

забронюю нам у «Плазі» два окремі номери.

— Боже милий, та це ж коштуватиме страшних грошей!

Він на те лишень відмахується.

— Облиште. Мені зроблять знижку, ми іноді селимо туди клієнтів.

Усе гаразд.

Ендрю справді забагато випив, щоб самому виконувати обов’язки

водія, і я, мабуть, теж. Та й не зважилася б я сісти за кермо його

розкішної автівки. Мабуть, можна було викликати таксі, проте він цю

ідею не пропонує.

— Гаразд, але тільки якщо в нас будуть окремі номери.

Він викликає таксі, щоб воно відвезло нас до «Плази». Коли сідаємо

на заднє сидіння жовтого автомобіля, моя біла сукня знову

відсмикується до середини стегон. Та що з нею не так, із цією бісовою

вдяганкою?! Я так намагаюся бути чемною дівчинкою, але ця сукня

просто не залишає мені такої можливості. Я підсмикую її, проте

встигаю помітити, що Ендрю на мене витріщається. І, завваживши, що

я це помітила, він широко усміхається.

— Що сталося? — питає він.

Лишенько, оце налигався!

— Ви дивитеся на мої ноги!

— І що з того? — Його усмішка стає ще ширшою. — У вас класні

ноги! І нічого з ними не буде, якщо я просто подивлюся!

Я легенько даю йому стусана, і він хапається за плече, вдаючи, ніби

йому страшенно боляче.

— У нас будуть окремі номери! Не забувайте!

Однак його карі очі не відриваються від моїх. На якусь мить забуваю

дихати. Ендрю хоче залишатися вірним Ніні. Я цього певна. Але вона

зараз в іншому штаті, він напідпитку, а ще в них проблеми і, мабуть, уже давно… Наскільки я розумію, вона жахливо поводилася з ним

увесь той час, що я в них працюю. Він заслуговує кращого.

— А ви на що витріщаєтеся? — питає він низьким голосом.