Читаем Служниця полностью

Сковтую клубок у горлі.

— Ні на що.

— Ви сьогодні дуже гарна, Міллі, — видихає він. — Не впевнений, чи вже казав вам це. Але ви мусите це знати.

— Ендрю…

— Я просто… — Його борлак смикається. — Я останнім часом

почуваюся так…

Перш ніж він встигає договорити, таксі рвучко смикається праворуч.

Я не пристебнулася, тому мене кидає на Ендрю. Він підхоплює мене, перш ніж я встигаю висадити довбешкою вікно. Наші тіла

притискаються одне до одного, на шиї я відчуваю його гаряче дихання.

— Міллі, — шепоче він.

А тоді цілує мене.

І, допоможи мені Боже, я відповідаю на поцілунок.

РОЗДIЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ

Можна навіть не згадувати, авжеж, що жодні два номери в «Плазі»

ми не замовляли.

Отже, це таки сталося — я переспала зі своїм одруженим

працедавцем.

Відколи він поцілував мене тоді, у таксі, шляху назад уже не

існувало. Ми мало не почали зривати одне з одного одяг просто там, у

автівці. Лишень коли Ендрю бронював номер на рецепції, ми змусили

себе розімкнути обійми. Але в ліфті знову почали пестити одне одного, наче двійко тінейджерів.

А потім, коли нарешті дісталися номера, у нас уже не було жодних

шансів зберегти здоровий глузд чи якось пригальмувати заради

збереження його шлюбу. Не знаю, коли Ендрю востаннє з кимось

кохався, але в моєму випадку це було цілу вічність тому. Так давно, аж

я, слово честі, боялася, що вже вся мохом і павутинням там поросла.

Відмовити йому я просто не могла. До того ж у сумочці в мене

лишилося двійко презервативів ще відтоді, як я вважала була, що в нас

вийде розважитися з Ензо.

Як це було добре! Ба ні, не просто добре. Це було запаморочливо, хай

йому грець. Це було саме те, чого я страшенно потребувала.

І от щойно зійшло сонце, промені заливають кімнату крізь величезне

панорамне вікно, що виходить на місто. Лежу в розкішному

гігантському ліжку в номері готелю «Плаза», а обіч мене спить Ендрю, ледь чутно посапуючи. Згадую те, що він виробляв зі мною цієї ночі, й

не можу стримати трем захвату. Якась частина мене прагне негайно

його розбудити й дізнатися, чи, бува, немає в нього бажання повторити

програму. Але більш поміркована частина мого «я» розуміє, що це

ніколи більше не повториться. Просто не може повторитися.

Адже Ендрю одружений. А я їхня служниця. Минулої ночі він був

напідпитку. Тож це була просто інтрижка.

Але зараз, дивлячись на вродливий профіль заснулого поряд

чоловіка, я на мить дозволяю собі зануритися у фантазії. Може,

прокинувшись, він вирішить, що Ніна і всі її комизи остаточно йому

остогидли. Може, він вирішить, що кохає мене, і прагнутиме, щоб я

жила з ним у цьому розкішному будинку за парканом. А тоді я

подарую йому дитину, про яку він так мріє, — ту саму дитину, яку не в

змозі народити Ніна. Згадую цих огидних жінок на зустрічі Асоціації

батьків і вчителів, які розводилися про те, що в Ніни з Ендрю, мовляв, просто пекельний шлюбний контракт. Отже, він може її покинути і

йому навіть не доведеться виплачувати компенсацію. Утім я впевнена, що грошей для неї він не шкодуватиме.

Яка дурість. Цього ніколи не станеться. Якщо він дізнається правду

про мене, то втече, не озираючись. Але ж помріяти можна!

Ендрю, стиха застогнавши, тре очі. Повертає голову, розплющується.

Принаймні добре вже те, що він не здається наляканим, коли бачить

мене обіч.

— Привіт, — каже він хрипко.

— Привіт.

Він знову тре очі.

— Як ти? Усе гаразд?

Якщо не зважати на млосний страх, що нуртує в грудях, усе просто

чудово.

— Усе гаразд. А ти як?

Ендрю пробує сісти в ліжку, але намарно. Знову впускає голову на

подушку.

— Дідько, оце так похмілля. Боже милий, це ж скільки ми випили?!

Він випив значно більше за мене. Проте я легша, тому й на мене

алкоголь подіяв неабияк.

— Дві пляшки вина.

— Я… — Він супить брови. — А з нами все гаразд?

— Усе з нами чудово, — видушую усмішку. — Просто чудово. Слово

честі.

Ендрю вдруге намагається сісти, кривлячись від болю в голові. Цього

разу йому вдається.

— Мені так шкода, я не мав…

Жестом наказую йому припинити вибачатися.

— Не переймайся щодо цього. — Голос звучить якось аж надто

тонко. Кашляю, прочищаючи горло. — Я піду в душ. Мабуть, уже час

вирушати назад додому.

— Так… — Він придушує позіхання. — Ти ж нічого не розповіси

Ніні, так? Я маю на увазі, ми обоє були геть налигані, і…

Певна річ. Це все, що його хвилює.

— Не розповім.

— Дякую. Дуже тобі дякую.

Під ковдрою я гола-голісінька, і мені не хочеться, щоб він мене

такою бачив. Хапаю ковдру, загортаюся в неї. Вибираюся з ліжка, на

непевних ногах суну до ванної. Відчуваю, що Ендрю дивиться на мене, але не озираюся, щоб і собі глянути на нього. Це принизливо.

— Міллі?

Я все ще не можу примусити себе озирнутися.

— Що?

— Я ні про що не шкодую, — каже він. — Минулої ночі все було

чудово. Я не шкодую ні про що з того, що відбулося. І, сподіваюся, ти

також не шкодуєш.