Читаем Послухай мене полностью

Свідчення того, що було далі, забризкало шафки, замазало підлогу, і Джейн чітко бачила, як розгорталися події, ніби це відбувалося просто тут, просто зараз. Джуліанна встромляє ніж нападникові в спину. Поранений, він із ревінням розвертається до неї. Кидається на неї. У відчаї вона наосліп замахується на нього, і лезо влучає йому в шию. Цього разу рана смертельна, але не одразу. Він має ще достатньо сили, щоб спробувати відібрати в неї ніж, і в боротьбі вона ріже свою руку. Але в нього вже темніє в очах...

Він навпомацки вивалюється в коридор, де намагається втриматися, залишаючи змазаний відбиток руки на стіні. До цього часу він вже втрачає стільки крові, що майже нічого не бачить. Увалюється до спальні — глухий кут. І тут ноги його вже більше не тримають.

Джейн зупинилася, дивлячись на місце, де тіло Джеймса Крейтона нарешті заспокоїлося. Тут він зробив свій останній подих, коли кровотеча сповільнилася до цівки, а серце запнулося й зупинилося.

Джуліанна. «Коли я подзвонила в поліцію, він був ще живий. Я впевнена. Він так нічого й не сказав. Він так і не сказав, навіщо напав на нас. До приїзду поліції він помер, тож ми так і не дізнаємося, чому він обрав Емі. Чому він не давав їй спокою...»

«Емі». Джейн оглянула спальню, мереживні фіранки, ряд м’яких іграшок на полиці. Це, мабуть, спальня Емі. Після такої жахливої ночі їх з мамою відвезли додому до Бостона, і вони все залишили в будиночку. Порожня валіза Емі все ще була в шафі, а в шухлядах комоду лежала її білизна, шкарпетки та футболки. Обидві їхні зубні щітки все ще були у спільній шафці ванної, разом зі слоїком прописаних Джуліанні пігулок від високого тиску та коробочкою фарби для волосся «Клейрол»,

Джейн вийшла з будиночку на ґанок і дістала телефон, щоб подзвонити Фростові.

— Ти ще в них? — спитала вона. — Як вони?

— Неабияк приголомшені, але дають собі раду, зважаючи на події, — відповів він. — Доктор Антрім удома з ними, і Джуліанна пішла нагору перепочити. На озері жодних сюрпризів?

— Схоже на те. Криміналісти знайшли в автівці Крейтона молоток. У лабораторії штату кажуть, що на ньому є сліди крові. Якщо це кров Софії Суарес...

— Це справді поєднає обидві справи.

— От тільки не відповість на запитання чому? Ми все ще не знаємо його мотивів. Чому він убив Софію? Чому переслідував Емі?

— Чому усе це? Знаю, що ти ненавидиш, коли я так кажу, але, ну, це залишиться загадкою.

— Так, я справді ненавиджу, коли ти так кажеш — Вона подивилася на озеро, де пропливала якась пара в червоному каное. Вечір був безвітряний, а вода гладенька, як скло. — Тут справді гарно. Мені навіть закортіло й собі купити будиночок на озері.

— Чи не час відсвяткувати? Еліс хоче випробувати цей новий італійський ресторан у передмісті. В її офісі тільки про нього й говорять. Що скажеш?

— Можливо. Зараз я хочу перевірити ще одну зачіпку.

— Яку?

— Розтин.

Хоч на ній був халат та маска, а її волосся було сховане під шапочкою, — та фігурою, що стояла біля прозекторського столу, безумовно була Мора. Дивлячись на неї крізь переднє вікно моргу, Джейн гадала, що робить Мору такою впізнаваною. Королівська постава, коли вона потягнулася по скальпель? Незворушна зосередженість, коли вона подивилася на тіло, розкладене на столі? Навіть коли Джейн штовхнула двері й зайшла до прозекторської, Мора не підняла очі від трупу, поки не виконала Y-подібний розріз і не почала розрізати ребра.

— Маєш уже час смерті? — спитала Джейн, приєднуючись до Мори біля столу.

— Моя оцінка не суперечить словам свідків. — Мора відділила грудину, неначе відкриваючи чарівну скриньку органів, що містилися в грудній порожнині. — Смерть настала десь між десятою та одинадцятою вечора. Я вже вивчила колоту рану на спині. Вона проникла в міжреберний простір між п’ятим і шостим ребрами і відповідає розмірам ножа для м’яса, про який вони говорили. — Мора вказала на шию, де рана, тепер відмита від крові, зяяла, наче другий рот, рожевий та усміхнений. — І, як ти бачиш, ця друга рана надрізала ліву сонну артерію. Я говорила із судмедекспертом із Бустера. Він був на місці минулого вечора і описав це як криваву баню.

— Саме так, — сказала Джейн.

— Вони могли б провести розтин і у Бустері. Тобі не було потреби транспортувати тіло до Бостона.

— Я просто знаю, що ти точно нічого не пропустиш. І ти брала участь у цьому розслідуванні з самого початку. Я подумала, що ти будеш рада продовжити.

— Дякую.

Чи був це сарказм? Із Морою це іноді було важко зрозуміти, а її вираз обличчя не давав жодних підказок, коли вона видаляла серце й легені та розрізала коронарні артерії. Жодних зайвих рухів, кожен розріз ефективний і точний.

— Коронарки чисті, — сказала Мора. Вона глянула на виснажене обличчя. — Навіть якщо ніщо інше в ньому не видається здоровим.

— Так, смерть не прикрашає тіло.