Читаем Послухай мене полностью

Софія Суарес лежала на боку на кахляній підлозі, підігнувши ноги, наче дитина в утробі. Вона була вдягнена в блакитну форму медсестри, і до її сорочки все ще був прикріплений лікарняний бейдж: С. Суарес, медсестра. Її розтрощений череп оточував ореол крові, а обличчя було тепер розбите до невпізнання. Сумні залишки обличчя, що сяяло такою радістю на весільному фото.

— Бачу тут, у цьому патьоку, контури взуття, — сказала Мора. — А отам частково помітний відбиток.

Джейн присіла, щоб вивчити відбиток взуття.

— Схоже на якийсь чобіт. Чоловічий, розмір приблизно сорок перший? — Джейн розвернулася до вхідних дверей. — Її стетоскоп лежить біля дверей. На неї нападають невдовзі після того, як вона заходить до будинку. Вона примудряється доповзти сюди. Зіщулюється в позу плоду, можливо, намагаючись захиститися, захистити голову. А він б’є її знову.

— Ви знайшли зброю?

— Ні. Що нам слід шукати?

Мора стоїть на колінах біля тіла і рукою в рукавичці обережно розділяє волосся загиблої, щоб відкрити шкіру голови.

— Ці рани добре помітні. Круглі. Думаю, тобі слід шукати молоток із пласкою голівкою.

— Ми не знайшли ніякого молотка. Скривавленого чи іншого.

Із задньої спальні з’явився напарник Джейн Баррі Фрост. Його зазвичай бліде обличчя мало яскраво-червоний слід сонячного опіку — наслідок учорашньої поїздки на пляж без капелюха. Це змусило Джейн здригнутися від одного погляду на нього.

— Я не знайшов її сумочки чи мобільного телефону, — сказав він. — Але знайшов оце. Вона була вставлена в розетку в спальні. — Він тримав у руці зарядку. — Схоже, від ноутбуку «Еппл».

— І де ноутбук? — спитала Джейн.

— Не тут.

— Упевнений?

— Хочеш сама пошукати? — Це була нехарактерно різка відповідь для Фроста, але, можливо, Джейн на неї напросилася. Та й цей опік його, мабуть, дратував.

Вона вже обходила будинок раніше, і тепер обійшла його знову, порипуючи бахілами по підлозі. Зазирнула до гостьової кімнати, де ліжко було вкрите складеним пранням та простирадлами. Далі йшла ванна, де шафка під раковиною була переповнена звичайними кремами для обличчя та мазями, що обіцяли, але ніколи не приносили вічну молодість. В аптечці були пігулки від високого тиску та алергії, а також упаковка рецептурного анальгетика гідрокодону, простроченого на пів року. Ніщо у ванній не насторожувало, і це непокоїло Джейн. Аптечка була одним з перших місць, куди зазвичай зазирає грабіжник, а гідрокодон — призом, вартим зусиль.

Джейн продовжила огляд до головної спальні, де побачила на комоді ще одне фото в рамочці: Софія з чоловіком у щасливіші часи. Живі часи. Вони стояли рука в руці на пляжі, і роки, що минули з їхнього весільного фото, додали обом зморщок та кілограмів. Їхні талії стали ширші, а зморшки від сміху глибші. Вона відчинила шафу і побачила, що крім одягу Софії там досі висіли куртки та штани Тоні. Як боляче, мабуть, було їй відкривати щоранку цю шафу і бачити одяг свого покійного чоловіка. Чи, може, її заспокоювала можливість торкатися тканини, яку він носив, удихати його запах?

Джейн зачинила дверцята шафи. Фрост мав рацію: якщо Софія й мала ноутбук «Еппл», у цьому будинку його не було.

Вона пішла в кухню, де на стійці лежали пластикові пакети з кукурудзяним тістом та сухим кукурудзяним листям. В усьому іншому кухня була лаконічна, з чисто витертими поверхнями. Софія була медсестра; можливо, витирати та стерилізувати поверхні для неї була друга натура. Джейн відкрила буфет і побачила полиці, повні незнайомих приправ та соусів. Уявила, як Софія штовхала свій супермаркетовський візок між рядами, плануючи страви, які приготує для себе. Ця жінка жила сама і, ймовірно, сама вечеряла, і на підставі її екстравагантно забитої спеціями шафки, вона, мабуть, отримувала від приготування їжі втіху. Ще один фрагмент пазлу, була Софія Суарес — жінка, що дуже любила готувати та плести. Жінка, що сумувала за своїм покійним чоловіком так сильно, що тримала його одяг у шафі і присвячене йому святилище у вітальні. Жінка, що любила любовні романи та свою золоту рибку. Жінка, що жила сама, але померла безумовно не сама. Хтось стояв над нею, тримаючи знаряддя її вбивства. Хтось дивився, як вона робить свій останній подих.

Джейн оглянула вибите скло в кухонних дверях — місце проникнення. Зловмисник висадив скло у дверній рамі, просунув туди руку і відчинив засувку. Детектив вийшла у бічний двір, голу смугу гравію з одним порожнім сміттєвим баком і кількома пророслими бур’янами. Там були ще уламки, але гравій не зберіг жодних відбитків ніг, а ворота мали просту клямку, яку легко було підняти ззовні. Жодних камер безпеки, жодної сигналізації. Софія, мабуть, почувалася безпечно у цьому районі.

Мобільний Джейн задзвонив вереском скрипок. Це була тема з фільму «Психо», що добряче напружила їй нерви. Не дивлячись на ім’я абонента, вона заглушила телефон і зайшла назад всередину.

«Медсестра. Хто в біса вбиває медсестер?»

— Не відповідатимеш їй? — спитала Моро, коли Джейн повернулася до їдальні.

— Ні.

— Але ж це дзвонить твоя мама.