Якусь мить вони сиділи в тиші, всі троє обдумуючи це запитання. На іншому боці обідньої зали пара продовжувала дивитися у свої смартфони, байдужі до розмови детективів та одне одного. Потім двері кав’ярні розчахнулися, і дві жінки зайшли сховатися від грози, струшуючи краплі дощу зі своїх курток. Бариста радісно привітав їх обох на ім’я. У цьому містечку, де всі місцеві були, схоже, знайомі між собою, вбивство мало здаватись роботою чужинця.

От тільки не було.

— Як щодо інших підозрюваних? — спитала Джейн.

— Був один студент, що погрожував пані Крейтон, коли вона завалила його на екзамені. Був алкоголік, що жив неподалік. Щодо жодного з них слідство нічого не дало.

— Ви маєте перелік студентів, які завітали до пані Крейтон на прийом тижнем раніше?

— Він у матеріалах, які я вам дав. Деякі зі студентів мали алібі на ніч убивства. Деякі ні.

— А як щодо робітників, що ремонтували їй кухню? — спитав Фрост.

— Троє хлопців. Їхні імена теж у цій теці. Вони знали, як потрапити до будинку, а їхні відбитки пальців були на задніх дверях та по всій кухні. Вони бачили маленьку дівчинку, поки робили ремонт, тож природно, що Трембле говорив з ними.

Джейн знайшла у матеріалах справи записи розмов з робітниками. Скотт Костянтин. Брюс Флеґлер. Байрон Барбер. Нові імена на додачу до їхнього дедалі більшого переліку можливих підозрюваних.

— Хтось із цих хлопців має кримінальне минуле?

— Дрібниці. Водіння в нетверезому стані, домашнє насильство. Але всі троє стверджували, що в ніч убивства були вдома, і їхні дружини чи дівчата за них ручалися. Двоє з них поїхали зі штату, і я гадки не маю, де вони. Байрон Барбер усе ще живе в містечку і все ще ремонтує кухні.

Джейн знайшла фото Елоїзи та Лілі Крейтон, матері і доньки, що сяяли на камеру з-під розкидистого дуба. Обидві були білошкірі та солом’яноволосі і вдягнені в однакові літні сукні з рожевими пасками. Було боляче бачити, якими щасливими вони видавалися разом. Джейн подумала про власну доньку Реджину і їхні великодні фото. На них не було однакових гарненьких весняних суконь, бо Реджина була з тих чотирирічних, що віддають перевагу комбінезонам, але, як і Крейтони, вони також позували під деревом з такими самими щасливими усмішками. Джейн перегорнула світлину і побачила, що її зробили п’ятнадцятого червня.

Через чотири місяці Елоїза Крейтон була мертва.

— Тепер ви розумієте, чому ця справа не давала мені спокою, — сказав Тібодо. — Ці обличчя. Ці усмішки. Я постійно думав про власну доньку.

— Як і я, — м’яко сказала Джейн.

Тібодо подивився на свій годинник.

— Перепрошую, що вже йду, але в мене зустріч. Більша частина того, що вам потрібно, має бути серед цих матеріалів, і я надішлю вам емейлом усе, що маю ще. Якщо розкриєте свою справу, подзвоніть мені. Мені страшенно цікаво, що пов’язує ці вбивства. — Він встав. — Якщо їх узагалі щось пов’язує.

22

— На підставі того, що я прочитала у звіті про розтин Елоїзи Крейтон, — сказала Мора, — навряд чи можна побачити багато подібностей між цими двома вбивствами. Це змушує мене думати, що ви маєте справу не з одним і тим самим убивцею.

Джейн дивилася, як Мора мила руки у раковині моргу, на вигляд абсолютно байдужа до смороду після розтину, який вона щойно завершила. Джейн стояла біля дверей, затуляючи носа ліктем, але цей запах уже проник у її ніздрі, легені. Навіть якщо скинути одяг і прийняти душ, вона б не змогла стерти його з пам’яті.

— Що ти в біса там таке зараз різала? Смердить, мов із каналізації.

— Жінка, вісімдесят вісім років, жила сама. Пролежала вісім днів у теплому приміщенні, перш ніж її знайшли. — Мора закрила воду і потягнулася по паперовий рушник, щоб висушити руки. — Дуже сумна, але абсолютно природна смерть.

— Може, підемо звідси? Мені потрібно трохи свіжого повітря.

— Залюбки. — Мора кинула рушник у сміттєвий бак. — Ходімо надвір.

На вечір обіцяли ще одну грозу, і над містом уже нависали низькі темні хмари. Повітря було густим та вологим, і Джейн уже відчувала в ньому черговий дощ. Вони сиділи на лавці позаду будівлі, обличчям до тунелю, де бетон підсилював гуркіт транспорту. Краєвид був аж ніяк не привабливий і повітря наповнювали автомобільні вихлопи, але принаймні вони не смерділи смертю. Цього з них обох на сьогодні було вже досить.

— Я хочу, щоб це був один і той самий убивця, — сказала Джейн. — Це б набагато спростило справу. Мені б тоді потрібно було лише знайти Джеймса Крейтона.

— Поліція Мену так і не довела однозначно, що це він убив свою колишню дружину.

— Детектив Тібодо абсолютно переконаний, що це зробив він. А якщо Крейтон убив одну жінку...

— Це зовсім не означає, що він убив другу.

— Але там були подібності. До обох вдерлися в будинок. І обох жертв, схоже, заскочили зненацька.