Читаем Послухай мене полностью

— Якщо це той самий убивця, вій змінив свій спосіб дії. Софію забили молотком — ефективне й відсторонене вбивство. Елоїзу Крейтон задушили в коридорі другого поверху. Це дуже особистий, дуже інтимний спосіб убити когось. Він потребує сили та контакту шкіра до шкіри, достатньо близького, щоб убивця відчув її зусилля, останні конвульсії тіла.

— Ти хочеш сказати, це був хтось, хто її знав.

— Це не відкидає й незнайомця. Можливо, це був хтось, змушений скористатись власними руками, бо не мав тоді при собі нічого іншого.

— Джеймс мав мотив. Вони з колишньою дружиною боролися за опіку над дитиною.

— Якщо це зробив він, то де дитина? Навіщо йому було її вбивати?

— Ти ж знаєш, як думають деякі колишні. «Якщо я не можу її мати, ніхто не матиме». Тіло Ліні ще просто не знайшли, і це була його кров у коридорі нагорі.

Мора кивнула.

— Я бачила цю деталь у звіті: негативна.

— Його група крові. І він мав свіжий поріз на пальці.

— Який він міг пояснити. Плюс поліція знайшла кров на його човні, де він сказав, що поранився.

— Доволі зручно.

— Усе це поки що притягнуте за вуха, Джейн. Подумай про те, в чому ці справи несхожі. Одній жертві було за тридцять, другій — за п’ятдесят. Вони жили в різних містах, різних штатах. І перше вбивство було дев’ятнадцять років тому.

— Дев’ятнадцять років тому Софія працювала медсестрою в Мені. Про вбивство Елоїзи Крейтон писали всі місцеві газети, тож Софія, мабуть, чула про нього в той час.

— Чому ж вона згадала про нього зараз? Через майже два десятиліття? — спитала Мора.

— Саме це я й маю вияснити. — Джейн подивилася на окраєць сірого неба над головою. Глибоко подихала, щоб вимити смердюче повітря з легень. Якусь мить вони сиділи мовчки, слухаючи, як клацає кришка каналізаційного люка, коли по ній проїжджали машини.

— Можливо, вона щойно наштовхнулася на щось. Почула якусь розмову, прочитала новину, — припустила Мора. — Це нагадало їй про те старе вбивство, і цікавість підштовхнула її до інтернету.

— Там була ще послідовність дат, Моро. На початку квітня вона починає свій онлайновий пошук Крейтона. Знаходить його стару адресу і надсилає йому листа. Через місяць вона отримує емейл від людини, яка просить її подзвонити на передплачений телефон Це мав бути його телефон. Джеймса Крейтона.

— Можливо також, що це не його телефон, і смерть Софії ніяк не пов’язана з убивством Елоїзи Крейтон.

— Тоді чому вона шукала його онлайн? — спитала Джейн.

— Люди шукають в інтернеті багато чого. Якби я показала тобі свою нещодавню історію пошуку, ти була б здивована.

— Дай вгадаю. Щось пов’язане з трупами.

— Ти справді думаєш, що я тільки про них і думаю?

— Це, схоже, єдине, про що ми з тобою завжди говоримо.

— Пінгвіни.

— Що?

— Мій останній пошук у ґуґлі був про пінгвінів.

Джейн засміялась.

— Ага, гаразд. Здивувала. Чи можу я спитати, навіщо тобі пінгвіни?

— Я планую подорож до Антарктики.

— Поки всі інші у світі прямують на теплий пляж, ти обираєш айсберги. Типово.

— Пінгвіни дивовижні, Джейн.

— Так. Як і золоті рибки.

На ніс Джейн упала крапля дощу. Вона подивилася на мокрі цятки, що тепер вкривали землю, і вдихнула аромат вологої бруківки, запах міської грози.

— Мені час повертатись до роботи, — сказала Мора.

— Ти думаєш, я марную свій час, чи не так? Намагаючись пов’язати ці два вбивства.

— Не знаю, Джейн. Після всіх цих років роботи з тобою, я засвоїла одне: ніколи не сумніватись у твоїх інстинктах.

Але повернувшись за свій стіл після обіду, коли вона перечитувала матеріали справи Елоїзи Крейтон, Джейн гадала, чи не може це бути той один раз, коли інстинкти направили її у хибному напрямку. Мора мала рацію. Ці дві жертви, а також способи їх убивств дуже відрізнялися. Елоїза Крейтон була приваблива молода викладачка, що жила у сільській місцевості з маленькою донькою. Софія Суарес була середнього віку вдова, що жила сама зі своєю золотою рибкою в Бостоні. Крім статі та кінцевої долі, у них було мало спільного.

Вона відкрила звіт про розтин і вивчила фотографії Елоїзи Крейтон із моргу. Крім синців навколо шиї, її шкіра була бездоганна, а волосся — майже сріблястим під яскравими лампами моргу. Жодних слідів статевого насилля. На ній була нічна сорочка, в її ліжку спали, тож щось розбудило її вночі. Було це рипіння кроків? Може, її покликала донька? Щось змусило її встати з ліжка, відчинити двері й вийти в коридор. І там вона зіткнулася зі зловмисником. Можливо, він був здивований її раптовою появою і вбив її в паніці?

Джейн знову знайшла фото матері та доньки, обидві були такі біленькі, такі щасливі. Вона подумала про Реджину, уявила, як її маленька дівчинка зникає в пітьмі. «Що б я зробило, щоб знайти її? Що завгодно.

Все».