Читаем Поклик племені полностью

У «Шляху до рабства» Гаєк педалює одну з тем, які — з новими нюансами і уточненнями — знову і знову з’являтимуться у багатьох його майбутніх есеях: як, керуючись найкращими на світі намірами, чимало демократичних урядів і політичних партій, які, як вони гадають, стоять на антиавторитарних позиціях, через невігластво розхитують економічні підвалини, на яких тримається відкрите суспільство. Цей інтервенціонізм в економіці претендує бути помірним і одержати морально справедливі результати: згладити ексцеси ринку, створити рівність можливостей, яка б дала бідним такі самі переваги, які мають багаті, завадити появі таких надмірних економічних нерівностей, які призводять до спалахів суспільного насильства, і передусім забезпечити гарантовану зайнятість чи винагороду власне працівників. В ім’я цієї гарантії в багатьох країнах було виправдане державне втручання в економічне життя, яке поступово скорочувало свободу, доки подекуди не знищило її. На думку Гаєка, державний інтервенціонізм має власну динаміку, яка, коли її запустити, не може ні спинитися, ні дати задній хід і змушує планувальника збільшувати своє втручання у вільний товарообмін, доки йому не буде покладено край, і замінити його системою, в якій держава врешті-решт фіксує ціни на товари, виробляючи їх, торгуючи ними, і навіть кількість працівників, на яку мусить розраховувати кожна галузь промисловості. Таким чином свобода в економічній царині потроху випаровується, доки не зникне повністю. Її зникнення, висновує Гаєк, є початком кінця всіх інших свобод, зловісним шляхом до авторитаризму. Саме це і сталося, стверджує він, 1933 року, коли до влади в Німеччині прийшов Гітлер: демократія вже була значною мірою підточена державним втручанням в економічне життя і бракувало тільки політичного штурхана.

Інший фактор, якого Гаєк не міг враховувати у своїй завзятій боротьбі проти державного інтервенціонізму в розвиток суспільства і життя громадян, є тероризм. Хоча існував він з прадавніх часів, та в нашу епоху зріс настільки і призвів до таких катаклізмів, як ті, що сталися в останні роки в Нью-Йорку, Парижі, Мадриді, Брюсселі і Барселоні, що в сучасних суспільствах загострилося відчуття небезпеки і страх перед новим апокаліпсисом, розв’язаним фанатичним ісламізмом. Це змушує громадян звернути погляд на державу, в якій вони вбачають єдину інституцію, здатну захистити суспільний загал від цієї небезпеки, і через це не сприймати в штики «велику» державу і навіть схвалювати, як ознаку прагнення захистити своїх громадян, державне втручання в життя загалом, включно з економікою.