Читаем Поклик племені полностью

Це позначилося також на бізнесі — як державному, так і приватному, — і на функціонуванні ринку, який відчув на собі негативний вплив не лише державного інтервенціонізму, але й часто-густо торгівлі зв’язками, яка сприяє певним підприємствам чи приватним особам через наявні у них політичні чи економічні можливості.

Суспільна мораль, якій Гаєк надає такого значення, також повсюдно дала тріщину через прагнення наживи, яке первує над усіма цінностями і спонукає багато підприємств і приватних осіб до нечесної гри з порушенням правил, які регламентують вільну конкуренцію.

Велика фінансова криза наших днів стала драматичним вираженням цього відхилення від Гаєкових ідей та цінностей.

«Шлях до рабства»

Основні ідеї книжки «Шлях до рабства», ще одного великого виступу на захист свободи в ХХ столітті, яка вийшла друком 1944 року, Гаєк сповідував від 1933 року, що випливає з наукової доповіді, яку він пише того року з приводу приходу до влади в Німеччині нацистів. Полягають вони в обстоюванні думки, що попри взаємний антагонізм комунізм і нацизм мають спільний знаменник: колективізм. Тобто ненависть до індивідуалізму і ліберального мислення, заснованого на повазі до приватної власності, до співіснування ідей і різних вірувань у лоні демократичного суспільства, до вільного підприємництва, до ринкової економіки і політичної свободи.

На думку Гаєка, лише індивідуалізм, приватна власність і ринковий капіталізм гарантують політичну свободу. Протилежне рано чи пізно приведе до економічного краху, диктатури і тоталітаризму. Ідея про те, що між комунізмом, соціалізмом і нацизмом існує фундаментальна тотожність, була революційною, коли Гаєк вперше її окреслив 1933 року. Він помилився, не надавши значення, яке у випадку нацизму мали націоналізм і расизм, божевільна віра в те, що арійська раса є вищою за інші і тому може панувати над усіма решта. У цьому полягала суттєва відмінність від комуністичного колективізму, який обстоював «пролетарський інтернаціоналізм», не спонукав до теоретичних розумувань щодо мнимої арійської расової зверхності, не дискримінував євреїв як нижчу расу і не намагався їх знищити.

Критика Гаєком планування через те, що воно є, по-перше, приреченою на провал спробою економічного контролю суспільства, а по-друге — процесом, який неминуче веде до зникнення свобод і встановлення диктатури, позначена глибокою прозорливістю. Незвична своєю радикальністю, вона логічно випливає з його невіри у великі раціональні побудови, що мають на меті трансформацію суспільства, і з його захисту «спонтанних порядків», як-от вільного ринку і режиму конкуренції, які, на його думку, привели в рух процес модернізації Заходу.

Гаєк дуже проникливо підмічає, як у західних демократіях ідея економічного планування прокладала собі шлях, і при цьому ті, хто нею надихнувся, не розуміли, що її політичні наслідки рано чи пізно виллються в урізання свобод у всіх сферах: не лише економічній, а й політичній, культурній, особистій. Тому ця книжка адресована «соціалістам усіх партій», тобто тим, хто, вважаючи себе антагоністами соціалістів, приймають інтервенціоністську економічну політику, яка рано чи пізно може зруйнувати демократію. Як приклад Гаєк наводить випадок Г. Дж. Веллса, який заявляв про себе як про рішучого оборонця економічного планування і водночас писав книжку на захист людських прав: «Особистим правам, які містер Веллс сподівається врятувати, — застерігає Гаєк, — неминуче ставатиме на заваді планування, якого він прагне». Протилежним прикладом є випадок Макса Істмана, колишнього апологета комунізму та СРСР, який, відвідавши цю країну і побачивши різницю між колективістською утопією і реальністю, зрозумів, що «приватна власність» дала людині «свободу і рівність, яку Маркс сподівався зробити безмежною, ліквідувавши цю інституцію».

До тез Гаєка треба зробити деякі уточнення. Правова держава, яку він обстоює, послуговуючись обґрунтованими доводами, є легкою формою планування, бо спрямовує суспільну та економічну діяльність у конкретному напрямі і встановлює для неї певні межі. Такий тип планування — законність — є необхідним, ясна річ, за умови, що поважатиметься приватна власність, вільна конкуренція і зведеться до мінімуму державне втручання, необхідне для забезпечення безпеки громадян і їх мирного співіснування. Цей «необхідний мінімум» у різних країнах і в різні епохи різниться.