Читаем Поклик племені полностью

«Конституція свободи» за початковим задумом її автора мала бути дослідженням появи свободи — початку цивілізації — в житті Заходу і того, як ця свобода поступово зміцнювалася через традиції, звичаї і закони, доки нею не просякли всі сфери суспільного життя: економіка, політика, культура, релігія, родина, робота, суверенний індивід, приватне і публічне. Звісно, книжка також і про це. Однак виявилося, що вона передусім про те, що викладено в її другій частині, що має назву «Freedom in the Welfare State»: як зменшилась ця свобода і зросло державне втручання в наш час із виникненням держави-благодійниці. Гаєк майже завжди наводить приклади із життя Великої Британії, хоча часто посилається також на Німеччину і Сполучені Штати. Книжка, опираючись на численні документи і солідні доводи, ретельно досліджує, як відповідальність індивіда було відчужено все більшим етатизмом і колективізмом, що скоротило його простір свободи і збільшило можливості держави приймати рішення щодо питань, які за самою своєю суттю стосуються особистого життя. Таке «одержавлення» у вільних країнах здійснюється дискретно, іноді непомітно і часто — зі згоди індивідів, в яких відчужують ці простори особистої свободи, котрі вважають оті «згубні для свободи» заходи корисними чи виправданими з погляду моралі. Гаєк ретельно аналізує всі сфери, де в сучасному житті відбувається це поступове одержавлення: у тому, що стосується роботи, охорони здоров’я, монетарної політики, освіти, житла, сільського господарства тощо.

Соціальне забезпечення і медичне страхування, — послуги, які свого часу були приватними, а зараз у всьому світі щораз більше стають державними пільгами, — типовий доказ того, що найкращі наміри іноді створюють проблеми, вирішити які неможливо: наприклад, фінансування цих послуг часто є недоступним для самих цих урядів. А подекуди такі заходи, як прогресивний податок — progressive taxation, — який впроваджується з наміром виправити надмірну нерівність і стимулювати рівність можливостей, дають цілком протилежні наслідки, притлумлюючи інвестиції і ділову креативність, знищуючи конкуренцію і відчиняючи двері контролю в економічному житті, який збіднює державу і ввергає її етатичний летаргійний стан.

У ще в одному з найбільш прозорливих і блискучих розділів цієї книжки, XXI, який називається «The Monetary Framework», Гаєк торкається теми негативних явищ інфляції та дефляції (перше є шкідливішим, ніж друге) і наявних у держави обмежених у вільному суспільстві можливостей боротися з ними через центральний банк. Він пояснює, що ті, хто, наприклад, пропонують інфляційну політику, стверджуючи, що з її допомогою можна добитися повної зайнятості, майже завжди є тими, хто хоче більшого контролю держави над економічним життям: «Ті, хто хотів би зберегти свободу, мусять однак визнати, що інфляція, ймовірно, є найважливішим окремим фактором у тому порочному колі, в якому певні дії уряду тягнуть за собою необхідність більшого державного контролю»[47].

У «Конституції свободи» Гаєк пояснює і обстоює нерівність, спростовуючи давнє демократичне переконання у тому, що «всі люди народжуються рівними». Це аж ніяк не означає, що він пропонує дискримінувати людей: навпаки, він категорично наполягає на необхідності того, аби всі люди «були рівними перед законом». Але, на думку Гаєка, саме ця «рівність перед законом» спричиняє появу тих відмінностей між людьми, які виникають через неоднакові в них талант, амбіції, працездатність, винахідливість, уяву, професійну підготовку тощо. Усі ці відмінності у вільному суспільстві означають різну участь у виробництві і прибутках, що їх забезпечує суспільству індивідуальна праця. Якщо різний рівень доходу відповідає цьому нерівному внеску у виробництво, це ніяк не порушує принцип рівності перед законом, а лише винагороджує у безсторонній і справедливий спосіб різні внески.

З іншого боку, нерівність, яка виникає із цієї системи, є важливим стимулом для суспільства в цілому й окремих індивідів, позаяк встановлює певні еталони чи рекорди, з якими можна змагатися, перевершуючи самого себе.

Гаєк говорить про країни, що розвиваються, і додає: на їхнє щастя, західні держави завдяки своїй системі добились успіху й прогресу, тож тепер у них є взірець для наслідування, а ще країни першого світу можуть допомогти їм у їхній боротьбі за прогрес. Було б значно гірше, якби прогрес Заходу був обмежений і зійшов нанівець через розподільчу і зрівняльну справедливість, яка б гальмувала його економічний розвиток, змушуючи розподіляти своє багатство. Розподілення поміж бідними не приносить багатства нікому, а лише сприяє повсюдному поширенню бідності. Свобода, каже Гаєк, є невіддільною від деякої нерівності. І варто уточнити, що для того, аби вона була етично прийнятною, ця нерівність мусила б лише відображати ту неоднаковість докладених талантів і зусиль і в жодному разі не бути наслідком привілею, якоїсь форми дискримінації чи несправедливості.