Читаем Мертва зона полностью

У Вашингтоні Річарда Ніксона помалу заганяли в глухий кут, обплутавши клубками магнітофонної стрічки із записами таємних розмов. Тим часом у штаті Джорджія один дрібний фермер, колишній офіцер флоту, а нині губернатор, на ім’я Джеймс Ерл Картер, у тісному колі друзів і прибічників уже почав обговорювати можливості зайняти пост, що його незабаром мав звільнити містер Ніксон.

А в 619-й палаті Східного медичного центру штату Мен і далі спав непробудним сном Джонні Сміт. Його тіло вже починало набирати положення утробного плоду.

Доктор Строунс, той, що розмовляв з Гербом, Вірою і Сейрою в лікарняній кімнаті нарад наступного дня після катастрофи, в кінці 1973 року помер від тяжких опіків. Його будинок загорівся на другий день Різдва. Бангорська пожежна охорона визначила, що причиною пожежі стало недбале розміщення ялинкових прикрас. Тепер за станом Джонні стежили два нові лікарі, Вейзак і Браун.

За чотири дні перед тим, як Ніксон пішов у відставку, Герб Сміт провалився в підвал будинку, що його споруджував у Греї, впав на тачку й зламав собі ногу. Кістка довго зросталась, але так і не зрослася як слід. Тепер Герб накульгував і в сльотаві дні мусив ходити з ціпком. Віра молилася за нього й наполягла, щоб він на ніч обгортав хвору ногу полотнинкою, яку особисто поблагословив велебний Фредді Колтсмор із Бессемера, штат Алабама. Коштувала та Колтсморова благословенна ганчірка, як називав її Герб, тридцять п’ять доларів. Та ніякої користі від неї він не відчував.

У середині жовтня, невдовзі після того, як Джералд Форд амністував відставного президента, Віра пройнялася впевненістю, що знов наближається кінець світу. Про її наміри Герб дізнався мало не в останню хвилину. Вона вже підготувала розпорядження переказати всі ті невеликі кошти, які вони надбали після нещастя із Джонні, Американському товариству Судного дня, подала папери на продаж будинку й домовилася з «Безкорисливою допомогою», що звідти протягом двох днів пришлють машину й вивезуть усі меблі. Усе це з’ясувалося випадково, коли Гербові подзвонили з агентства купівлі та продажу нерухомого майна й запитали, чи вільно можливому покупцеві приїхати в другій половині дня оглянути будинок.

І оце тоді Гербові вперше по-справжньому урвався терпець.

— Та що ти собі, в бога, думаєш?! — гримнув він, витягши з дружини й решту тієї неймовірної історії.

Вони були у вітальні. Герб щойно подзвонив у «Безкорисливу допомогу» й сказав, що ніякої машини не треба. Надворі сіявся монотонний сірий дощ.

— Не зловживай ім’ям Господнім, Герберте. Не…

— Цить! Цить! Обридло вже слухати твою маячню про того Господа.

Вірі аж дух забило з переляку.

А Герб рвучко пошкандибав до неї, грізно стукаючи ціпком по підлозі. Вона відсахнулась у кріслі й звела на нього отой свій страдницький погляд, і Герба, хай бог йому простить, охопило нестримне бажання добряче молоснути її ціпком по голові.

— Ти ще не настільки здуріла, аби не тямити, що робиш, — сказав він. — Це тебе не виправдовує. Ти капостила за моєю спиною, Віро. Ти…

— Я не капостила! Це неправда. Я нічого такого…

— Капостила! — гримнув він. — То слухай, що я скажу, Віро. Отут тобі й межа. Молися собі скільки завгодно. Молитись нікому не заборонено. Пиши які хочеш листи — зрештою, марка коштує всього тринадцять центів. Коли вже тобі такі любі нікчемні брехні всіх отих божих трясунів, коли ти хочеш погрузнути в облуді й лицемірстві — погрузай. Але мене в це не вплутуй. Так собі й затям. Ти зрозуміла?

— Отче-наш-що-є-на-небі-хай-святиться-ім’я-твоє…

— Ти зрозуміла?

— Ти думаєш, що я божевільна! — закричала Віра, і обличчя її спотворила моторошна гримаса. Вона хрипко, здавлено заридала, оплакуючи свою цілковиту поразку й крах усіх надій.

— Ні, — відказав Герб, уже трохи спокійніше. — Ще ні. Але, мабуть, час уже нам, Віро, поговорити відверто й подивитися правді в лице. Я певен, ти таки збожеволієш, якщо не вилізеш із цього болота й не зважатимеш на реальні речі.

— Ось ти побачиш, — промовила вона крізь сльози. — Ти ще побачиш. Господь бог знає правду, але вичікує.

— Хай собі вичікує, але наших меблів він не дочекається, — похмуро кинув Герб. — І будьмо щодо цього однодушні.

— Надходить Судний день! — проголосила Віра. — Вже близько Апокаліпсис!

— Он як? Додай до цього п’ятнадцять центів — і купиш собі чашку кави, Віро.

За вікном суцільною запоною сіявся дощ. Того року Гербові сповнилося п’ятдесят два, Вірі — п’ятдесят один, а Сейрі Хезлітт — двадцять сім.

Джонні лежав у коматозному сні вже чотири роки.

9

Дитина народилася в ніч на Всіх святих. Перейми тривали дев’ять годин. Час від часу Сейрі давали подихати наркозом, і тоді були моменти, коли їй уявлялося, ніби вона в одній лікарні із Джонні, і вона раз у раз голосно кликала його на ім’я. Потім вона ледь пригадувала це і, певна річ, нічого не сказала Уолтові. А може, то їй просто наснилося, думала вона.