Читаем Ловець тіні полностью

— Хто я? — ніяк не міг уторопати Маркус.

— Останній представник святого ордену. Пенітенціарій. Ти забув про світ, але й світ забув про вас. Однак були часи, коли люди називали вас ловцями тіні.

***

Місто Ватикан — найменша суверенна держава у світі.

Її площа ледве сягає одного квадратного кілометра. Ватикан розташований відразу поза будівлею базиліки Святого Петра. Його кордони захищені високим товстим фортечним муром.

Колись давно ціле Вічне місто належало Папі. Однак відтоді, як 1870 року Рим приєднали до новоствореного Королівства Італія, понтифік сховався в тому невеличкому анклаві, щоб звідти надалі керувати церквою.

Як і годиться будь-якій автономній державі, Ватикан має власну територію, свій народ та органи влади. Його громадяни діляться на священнослужителів і мирян залежно від того, чи прийняли вони сан. Дехто мешкає всередині оточеної кам’яним муром держави, хтось — поза її стінами, на італійській території, і щодня їздить сюди-туди, щоб дістатися на роботу до одного із численних офісів або відомств, через одні з п’яти фортечних воріт, які дають змогу потрапити до Ватикану.

Усередині держави-фортеці є всі належні інфраструктура та служби: супермаркет, поштове відділення, маленька лікарня, аптека, суд, що ухвалює постанови за канонічним правом, і невеличка електростанція. А ще — летовище для гелікоптерів і навіть залізничний вокзал, однак ними може користуватися для подорожей тільки понтифік.

Офіційна мова — латинська.

На території невеликого міста-країни окрім базиліки, папської резиденції та урядових палаців є великі парки, а також Ватиканські музеї, які щодня відвідують тисячі туристів з усього світу, щоб завершити свій маршрут у Сікстинській капелі. Там вони завмирають, щоб, звівши догори голови, помилуватися фрескою «Страшного суду» Мікеланджело.

Саме там усе й розпочалося.

Приблизно о четвертій, за дві години до усталеного зачинення музеїв, персонал почав потихеньку підганяти відвідувачів і скеровувати їх до виходу без якихось пояснень. Одночасно із цим на решті території невеличкої держави мирянам рішуче пропонували якомога швидше повертатися до своїх домівок, що були тут, усередині, чи поза мурами. Тим, хто мешкав усередині, забороняли полишати житло до надання нових розпоряджень. Цей суворий наказ був чинний і для священнослужителів, які мали повернутися до своїх приватних будинків або численних внутрішніх помешкань.

Швейцарська гвардія — особиста охорона Папи Римського, що історично складалася із солдатів-найманців, яких від 1506 року наймали виключно по католицьких кантонах Швейцарії, — дістала наказ заблокувати всі входи й виходи до міста, починаючи із центральних воріт Святої Анни. Усі прямі телефонні лінії було перекрито, а мобільний зв’язок заблоковано.

О шостій вечора того холодного зимового дня місто-фортеця було цілком ізольоване від решти світу. Ніхто не міг потрапити всередину, вийти або поспілкуватися із кимось ззовні.

Ніхто, окрім двох осіб, що перетнули двір Сан-Дамазо та Лоджії Рафаеля в цілковитій темряві.

Електростанція вимкнула постачання енергії на всій великій ділянці паркової зони Ватикану. Їхні кроки лунали в цілковитій тиші.

— Треба поквапитися, в нас у запасі лише тридцять хвилин, — мовив Клементе.

Маркус і сам знав, що виняток не міг тривати довго, бо тоді в когось поза межами міста могли виникнути підозри. Якщо вірити тому, що сказав приятель, для преси вже заздалегідь підготували пояснення: офіційною причиною такої особливої форми ізоляції був генеральний іспит нової програми евакуації на випадок екстрених ситуацій.

Однак справжня причина мала залишатися в цілковитій таємниці.

Перед тим як заглибитися в паркову зону, обидва священники увімкнули кишенькові ліхтарики. Паркова зона пролягала на двадцяти трьох гектарах — половині всієї території держави Ватикан. За ландшафтним стилем і типологією вона була розмежована на італійські сади, англійський парк, французькі сади, де зібрано найрізноманітніші зразки флори з усіх кінців світу. То була гордість усіх понтифіків. Багато хто з пап гуляв, медитував і молився на тих алеях, поміж тими рослинами й деревами.

Маркус і Клементе ступали обсадженими живим парканом із самшиту стежинами. У деяких місцях кущі були так ретельно обстрижені вмілими садівниками, що скидалися на мармурові статуї. Вони пройшли під розлогим листям пальмових дерев і кронами ліванських кедрів під плескіт води в сотнях фонтанів і водограїв, розташованих у парковій зоні, звернули до розарію, який улаштували за наказом Папи Іоанна ХХІІІ, де тепер щовесни квітли троянди особливого сорту, названого на честь найсвятішого Папи.

По той бік фортечних мурів лунав гуркіт і шум транспортного руху Рима. А з їхнього боку все навколо заполонили тиша й безгоміння.