Читаем Доктор Фаустус полностью

198. ...за добрим дюрерівським звичаєм потягло з холоду на сонце...— В щоденникових записах Дюрера говориться про потяг до сонячної Італії, коли він повертається до «холодної» Німеччини.

199. Чорний Кесперлін — одне з німецьких народних прізвиськ чорта.

200. ...до-мінорне фортіссімо струнного тремоло, дерев'яних інструментів і тромбонів...— Йдеться про музику з другої сцени другої дії опери Вебера «Вільний стрілець», яка ефектно передає відчуття зловісності.

201. Бальгорн Йоганн (1528-1603) — видавець із Любека, який уславився друкарськими помилками в своїх виданнях.

202. Як ти мене впоїла...— вірш Брентано.

203. Доктор Мартінус — Мартін Лютер.

204. Тридцятилітня забава — Тридцятилітня війна 1618-1648 рр.

205. «Черевик» — таємні революційні спілки селян в Південно-Західній Німеччині наприкінці XV - на початку XVI ст., емблемою яких служив черевик. Ці спілки зіграли важливу роль у підготовці Великої селянської війни 1524-1526 рр.

206. Стигмати — рани розіп'ятого Христа, які з'являлися на тілі віруючих у стані релігійного екстазу.

207. Медична листівка.— Так іронічно названа гравюра Дюрера «Меланхолія».

208. Піфон — в грецькій міфології потворний змій, породження богині землі Геї, був убитий Аполлоном.

209. Згадай філософа, «De anima»...— Йдеться про Арістотеля і його трактат «Про душу».

210. «Malleus» (повна назва «Malleus maleficarum») — «Молот відьм», посібник для судового допиту відьм (1489), складений німецькими інквізиторами Генріхом Інститорісом і Якобом Шпренгером.

211. Вельмишановний класичний поет — Гете.

212. ...слухаєш мене, як дівчина нашіптувача в церкві.— Алюзія сцени «Собор» із першої частини «Фауста» Гете, в якій злий дух нашіптує у церкві звинувачення Гретхен.

213. Скорочений септакорд — акорд із чотирьох нот, розміщених по терціях, з яких одна мала.

214. Хроматичні прохідні ноти — ноти, не включені в акорд.

215. ...на початку опуса сто одинадцятого...— останньої, 32 сонати Бетховена.

216. ...книжку закоханого в естетику християнина? — Мається на увазі К'єркегор.

217. Вельтен — одне а німецьких народних прізвиськ чорта. Слово «святий» вжите іронічно.

218. В Клеперлінових палатах — тобто у пеклі. Клеперлін — ще одне з німецьких народних прізвиськ чорта.

219. Символами... й доводиться задовольнятись.— Про цей своєрідний опис пекла автор говорить в «Історії «Доктора Фаустуса», що він «був би немислимий, якби я внутрішньо не пережив гестапівських катівень».

220. Шпеський ліс — ліс в Шварцвальді на південному заході Німеччини, де, за народними повір'ями, відьми справляють шабаш.

221. Саванаролівське крісло — крісло на зразок італійських другої половини XV ст.; Джіроламо Саванарола (1452-1498)— проповідник і релігійно-церковний реформатор, спалений на вогнищі як єретик.

222. Абруцци — гірська область в Центральній Італії.

223. Клопшток Фрідріх Готліб (1724-1803) — німецький поет доби Просвітництва. Його лірика, пройнята пантеїстичним світосприйманням, відзначається новаторством віршування.

224. ...може, добро слід назвати квіткою зла...— Алюзія поетичної збірки Шарля Бодлера «Квіти зла», одним з основних мотивів якої є амбівалентність добра і зла.

225. Чакона — спершу повільний танець, з XVIII ст. інструментальна п'єса у формі поліфонічних варіацій на тридольну тему.

Сарабанда — іспанський народний танець, який у XVII-XVIII ст. став бальним танцем. Також повільна тридольна п'єса в інструментальних сюїтах того часу.

226. Plaisir d'armour (Радість кохання — фр.) — поширена назва інструментальних п'єс XVIII ст. в стилі рококо, який основне призначення мистецтва вбачав у тому, щоб давати чуттєву насолоду.

227. Аріості Атілло (1666-1740) — італійський композитор, автор опер і ораторій.

228. Віоль ді бордон — старовинний струнний смичковий інструмент типу віолончелі.

229. Зігфрідові нескінченні й досить-таки нудні пісні...— З першої дії опери Вагнера «Зігфрід», яка є третьою частиною тетралогії «Перстень Нібелунгів».

230. Арія Ізольди «А чи знаєш ти пані Любов?» — З опери Вагнера «Трістан та Ізольда».

231. Габріелі Андреа (1510-1586) і його небіж Джованні (1557-1612) — італійські композитори, які писали музику для органа.