Читаем Втрачений символ полностью

Андерсон повів ліхтариком і висвітив велетенську косу, прихилену до чорної стіни.

— Це не символ смерті, як багато хто вважає, — відповів Ленґдон. — Радше коса є символом перетворювальної живильної сили природи — тобто йдеться про збирання її дарів.

Сато й Андерсон замовкли, намагаючись звикнути до химерного інтер'єру. А Ленґдонові не хотілося нічого — лише якомога скоріше забратися звідси геть.

— Розумію: ця кімната здається вам дивовижною та незвичною, — сказав він своїм супутникам. — Але тут насправді нема на що дивитися. Все це є досить звичним та нормальним. Багато масонських лож мають точнісінько такі самі камери.

— Але це не масонська ложа! — огризнувся Андерсон. — Це Капітолій Сполучених Штатів, і мені хотілося б знати, якого біса ця кімната з'явилася в моїй будівлі?!

— Інколи масони облаштовують такі кімнати для медитації у своїх офісах чи приватних помешканнях. Нічого дивного в цьому немає. — Ленґдон знав одного кардіохірурга з Бостона, який перетворив комірчину у своєму офісі на кімнату роздумів, щоби мати змогу поміркувати над тлінністю буття перед тим, як піти до операційної.

На обличчі Сато з'явилася тривога.

— Кажете, Пітер Соломон приходить сюди для того, щоб медитувати про смерть?

— Узагалі-то, я не знаю, — щиро зізнався Ленґдон. — Може, він створив тут святилище для своїх братів-масонів, які працюють у цьому ж будинку, щоб дати їм духовний притулок від хаосу матеріального світу, місце, де впливовий законодавець зможе віддатися роздумам, перед тим як приймати закони, що змінять життя його співвітчизників.

— Як зворушливо, — саркастично зауважила Сато. — Але чомусь мені здається, що в американців можуть виникнути великі проблеми, якщо їхні політичні лідери молитимуться в комірчинах з косами та людськими черепами.

«Не варто про це турбуватися», — подумав Ленґдон, уявивши, настільки кращим став би світ, якби лідери знаходили час поміркувати над невідворотністю смерті, перш ніж кидати країну у вир війни.

Сато рішуче стиснула губи і ретельно обдивилася всі чотири кутки кімнати, слабо освітленої ліхтарем.

— Тут мусить бути щось іще, окрім людських кісток і тарілочок із хімікатами, професоре. Хтось привіз вас із Кембриджа до Вашинґтона, щоб ви потрапили до саме цієї кімнати.

Ленґдон інстинктивно притиснув до себе сумку, і досі не уявляючи, який стосунок має отой маленький пакунок до цієї кімнати.

— Перепрошую, пані, але я не бачу в цій кімнаті нічого незвичного. — Ленґдон сподівався, що, може, зараз, вони нарешті візьмуться за пошуки Пітера.

Ліхтарик Андерсона знову замерехтів, Сато різко повернулася до шефа і роздратовано кинула, виявляючи свій нелегкий характер:

— Невже так важко здогадатися, заради Бога! — Вона різко засунула руку в кишеню і витягнула звідти запальничку. Крутнувши великим пальцем коліщатко, вона простягнула руку і піднесла вогонь до єдиної свічки в кімнаті. Ґнотик зашипів і загорівся, кинувши примарне світло на тісну кімнату. На кам'яних стінах загойдалися довгасті тіні. Нарешті полум'я розгорілося — і перед ними відкрилася неочікувана картина.

— Погляньте! — вигукнув Андерсон, простягнувши руку.

У мерехтливому світлі на задній стіні вони побачили вицвіле графіті: сім великих літер.


VITRIOL


— Слово якесь дивне, — мовила Сато, вдивляючись у літери, на які свічка кинула моторошну тінь у формі людського черепа.

— Узагалі-то, це абревіатура, — пояснив Ленґдон. — Її пишуть на задніх стінках більшості подібних комірчин — це стенографічний запис медитативної масонської мантри: Visite Interiora Terrae, Rectificando Invenies Occultum Lapidem.

Уперше в погляді Сато з'явилося щось віддалено схоже на повагу до професора.

— А що це означає?

— Побувай у земних глибинах і через очищення знайди схований камінь.

Тепер у погляді Сато з'явилася гостра зацікавленість.

— А чи не має цей схований камінь якогось стосунку до схованої піраміди?

Ленґдон знизав плечима, не бажаючи заохочувати таке порівняння.

— Ті, кому подобається фантазувати на тему схованих у Вашинґтоні пірамід, дійсно скажуть вам, що під occultum lapidem йдеться про кам'яну піраміду. Інші ж запевнятимуть, що це посилання на філософський камінь, тобто речовину, яка, на думку алхіміків, могла дати їм вічне життя або обернути свинець на золото. А ще інші твердитимуть, що під цим розуміють Святу Святих — потаємну кам'яну камеру в підвалині Великого Храму. Дехто каже, що для християн це є натяком на сховані повчання Святого Петра, бо Petrus означає «камінь». Кожна езотерична школа по-своєму інтерпретує слово «камінь», але в кожному разі цей occultum lapidem є джерелом могутності та просвіти.

Андерсон прокашлявся:

— А чи міг Соломон збрехати цьому типові? Сказав, ніби тут щось є, а насправді тут нічого немає.

У Ленґдона теж з'явилася така думка.

Раптом полум'я свічки замерехтіло, наче під подувом протягу. На якусь мить воно потьмяніло, але не згасло і знову яскраво запалало.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Дикий зверь
Дикий зверь

За десятилетие, прошедшее после публикации бестселлера «Правда о деле Гарри Квеберта», молодой швейцарец Жоэль Диккер, лауреат Гран-при Французской академии и Гонкуровской премии лицеистов, стал всемирно признанным мастером психологического детектива. Общий тираж его книг, переведенных на сорок языков, превышает 15 миллионов. Седьмой его роман, «Дикий зверь», едва появившись на прилавках, за первую же неделю разошелся в количестве 87 000 экземпляров.Действие разворачивается в престижном районе Женевы, где живут Софи и Арпад Браун, счастливая пара с двумя детьми, вызывающая у соседей восхищение и зависть. Неподалеку обитает еще одна пара, не столь благополучная: Грег — полицейский, Карин — продавщица в модном магазине. Знакомство между двумя семьями быстро перерастает в дружбу, однако далеко не безоблачную. Грег с первого взгляда влюбился в Софи, а случайно заметив у нее татуировку с изображением пантеры, совсем потерял голову. Забыв об осторожности, он тайком подглядывает за ней в бинокль — дом Браунов с застекленными стенами просматривается насквозь. Но за Софи, как выясняется, следит не он один. А тем временем в центре города готовится эпохальное ограбление…

Жоэль Диккер

Детективы / Триллер
Исчезновение Стефани Мейлер
Исчезновение Стефани Мейлер

«Исчезновение Стефани Мейлер» — новый роман автора бестселлеров «Правда о деле Гарри Квеберта» и «Книга Балтиморов». Знаменитый молодой швейцарец Жоэль Диккер, лауреат Гран-при Французской академии, Гонкуровской премии лицеистов и Премии женевских писателей, и на этот раз оказался первым в списке лучших. По версии L'Express-RTL /Tite Live его роман с захватывающей детективной интригой занял первое место по читательскому спросу среди всех книг на французском языке, вышедших в 2018 году.В фешенебельном курортном городке Лонг-Айленда бесследно исчезает журналистка, обнаружившая неизвестные подробности жестокого убийства четырех человек, совершенного двадцать лет назад. Двое обаятельных полицейских из уголовного отдела и отчаянная молодая женщина, помощник шефа полиции, пускаются на поиски. Их расследование напоминает безумный квест. У Жоэля Диккера уже шесть миллионов читателей по всему миру. Выход романа «Исчезновение Стефани Мейлер» совпал с выходом телесериала по книге «Правда о деле Гарри Квеберта», снятого Жан-Жаком Анно, создателем фильма «Имя розы».

Жоэль Диккер

Детективы / Триллер / Зарубежные детективы
Оцепеневшие
Оцепеневшие

Жуткая история, которую можно было бы назвать фантастической, если бы ни у кого и никогда не было бы своих скелетов в шкафу…В его такси подсела странная парочка – прыщавый подросток Киря и вызывающе одетая женщина Соня. Отвратительные пассажиры. Особенно этот дрищ. Пил и ругался безостановочно. А потом признался, что хочет умереть, уже много лет мечтает об этом. Перепробовал тысячу способов. И вены резал, и вешался, и топился. И… попросил таксиста за большие деньги, за очень большие деньги помочь ему свести счеты с жизнью.Водитель не верил в этот бред до тех пор, пока Киря на его глазах не изрезал себе руки в ванне. Пока его лицо с посиневшими губами не погрузилось в грязно-бурую воду с розовой пеной. Пока не прошло несколько минут, и его голова с пенной шапкой и красными, кровавыми подтеками под глазами снова не показалась над водой. Киря ловил ртом воздух, откашливая мыльную воду. Он ожил…И эта пытка – наблюдать за экзекуцией – продолжалась снова и снова, десятки раз, пока таксист не понял одну страшную истину…В сборник вошли повести А. Барра «Оцепеневшие» и А. Варго «Ясновидящая».

Александр Варго , Александр Барр

Триллер