Читаем Втрачений символ полностью

Ленґдон не йняв віри, що таке питання ставить йому можновладець ЦРУ.

— Жодного разу. І я в цьому абсолютно переконаний. Ми з Пітером обговорюємо певні таємничі речі, але повірте мені — я порадив би йому звернутися до психіатра, якби він коли-небудь сказав мені, що десь тут неподалік криється якийсь древній портал. А надто такий, що веде до древніх таємниць.

Сато пильно поглянула на Ленґдона.

— Хвилиночку. Отже, той чоловік сказав вам, куди конкретно веде той портал?

— Так, хоча він міг би цього й не робити. — І професор кивнув на руку. — «Таємнича рука» є офіційним запрошенням пройти містичну браму і здобути таємне древнє знання — могутню мудрість, відому як древні таємниці... або ж втрачену мудрість усіх часів.

— Отже, вам доводилося чути про той секрет, про який згадував цей чоловік і який, на його переконання, сховано десь тут.

— Про нього чули багато істориків.

— Тоді як ви можете стверджувати, що порталу не існує?

— Дозвольте не погодитися, пані. Всі ми чули про джерело молодості та про Шамбалу, але це аж ніяк не означає, що вони існують.

Гучний писк Андерсонового радіо перервав їхню розмову.

— Шефе? — почувся голос.

Андерсон вхопив радіо зі свого паска.

— Андерсон слухає.

— Сер, ми обшукали прилеглу територію. Не знайшли нікого, хто відповідав би описові. Які будуть подальші вказівки?

Андерсон стрільнув очима на Сато, очікуючи догани, але директор, здавалося, не виявила жодного інтересу до дзвінка. Відійшовши від Ленґдона і Сато, шеф поліції щось тихо говорив по радіо.

Сато ж не зводила пильного погляду з Ленґдона.

— То кажете, що твердження чоловіка про схований у Вашинґтоні секрет є... суцільною вигадкою?

Ленґдон кивнув.

— Це дуже старий міф. Секрет древніх таємниць сягає ще дохристиянської доби. Йому вже багато тисяч років.

— Однак він і досі живе?

— Так само, як і інші неймовірні фантазії. — Ленґдон часто нагадував своїм студентам, що більшість сучасних релігій містять історії, що не витримують перевірки методами сучасної науки: починаючи з Червоного моря, що розступилося перед Мойсеєм, і закінчуючи... Джозефом Смітом, який за допомогою спеціальних окулярів начебто переклав Книгу Мормона з кількох золотих табличок, знайдених у схованці в північній частині штату Нью-Йорк. «Значне поширення ідеї не є доказом її істинності».

— Зрозуміло. А що конкретно являють собою ці... древні таємниці?

Ленґдон глибоко зітхнув.

— Про це можна розповідати кілька тижнів. Коротше кажучи, древні таємниці стосуються масиву секретних знань, накопичених багато років тому. Інтригує у цьому те, що ці знання начебто наділяють того, хто ними скористається, потужними здібностями, які криються невикористаними в розумі людини. Освічені адепти, котрі володіли цими знаннями, поклялися тримати їх у секреті від широкого загалу, бо вважали їх надто могутніми та небезпечними для непосвячених.

— У якому значенні небезпечними?

— Цю інформацію тримають у секреті з тієї ж причини, з якої ми ховаємо сірники від дітей. У вмілих руках вогонь дає світло, але в руках лихих чи невмілих може стати надзвичайно руйнівним чинником.

Сато зняла окуляри і уважно поглянула на Ленґдона.

— Скажіть мені, професоре, а ви вірите в те, що така потужна інформація насправді може існувати?

Ленґдон не знав, що й сказати. Ці древні таємниці він вважав найбільшим парадоксом протягом своєї наукової кар'єри. Буквально кожна містична традиція на землі трималася на тій ідеї, що десь існує таємниче знання, здатне наділити людську істоту містичною, мало не божественною силою: карти Таро та І-Цзин начебто давали можливість зазирнути в майбутнє; алхімія забезпечувала безсмертя за допомогою славнозвісного філософського каменя; неоязичницька релігія Вікка начебто дозволяла своїм добре підготовленим послідовникам насилати сильні чари. Цей список можна продовжувати нескінченно довго.

Як вчений, Ленґдон не міг відкинути історичні свідчення про ці традиції — колекції документів, артефактів та мистецьких витворів й справді наштовхували на думку, що древні люди знали якусь всесильну мудрість і розповідали про неї лише через алегорії, міфи та символи, щоб тільки належним чином посвячені мали доступ до сили, яку ця мудрість давала. Втім, як реаліст і скептик, Ленґдон лишався непереконаним.

— Скажу так: я ставлюся до цього скептично, — відповів він. — Я ніколи не бачив у реальному світі нічого, що могло б підтвердити, що древні таємниці є чимось більшим, аніж просто легендою, це міфологічний архетип, що періодично виникає. Мені здається, що якби люди могли набувати чудесних здібностей, то були б хоч якісь докази. А історія і досі не дала нам прикладів існування індивідів з надлюдськими здібностями.

Сато здивовано вигнула брови.

— Це не зовсім так.

Ленґдон завагався, здогадавшись, що в уяві багатьох релігійних людей і справді існували приклади боголюдини, і найвідомішою з них є Ісус Христос.

— Дійсно, — погодився він, — є багато освічених людей, котрі вірять в існування цієї всесильної мудрості, однак я в цьому невпевнений.

— А Пітер Соломон — один з таких людей? — спитала Сато, зиркнувши на руку посеред підлоги.