Читаем Украинка против Украины полностью

Украинка против Украины

Глеб Леонидович Бобров , Константин Васильевич Деревянко

Хвора.Ні, каяться вважала б я за гріх!…Гадаєш ти, що я боюся суду?Запевне, бридко між гадюк попасти,Та я їх не боюсь, суд не страшний для мене, —Небесний чи земний для мене все одно, —Однакові для мене рай і пекло,Бо я не вірю в них.…Ви вірите, що єсть і рай, і пекло,Що люди й "там" не можуть рівні бути.

Бедная "хвора" со своим тоталитарным мировоззрением не может себе представить, что Царство Божие — не колхоз, куда загоняют всех гуртом. Если человек не хочет знать Бога, то его нельзя приговорить к раю, так как он свободен.

В финале она победно завершает спор одним ударом:

Хвора.Чернице, спогадай: стоїть у вашій книзі:"Ніхто немає більшої любові,Як той, хто душу поклада за друзів"…

В ответ — тишина:

Умовкла хвора, і черниця тихоСиділа, очі в землю опустивши…

Так больная атеистка "срезала" безответную монашку. Но все-таки кое-какие аргументы у христиан имеются. Самопожертвование вполне можно себе представить и в преступном сообществе, которое руководствуется преступной идеологией (например, фашизм или мафия). Спаситель говорил о том, кто душу свою положит за други своя. Но у террористки вовсе не было намерения убивать себя. Она страстно желала положить как можно больше чужих душ и очень переживала, когда это не удалось:

Хвора.…Скажи, — ти, певне, знаєш, — адже в замкуУсі погинули? Ніхто з них не зоставсь?Черниця.Ні, милував господь. Одна лиш вежаУпала, на той час там не було нікого.Хвора.О, що ти кажеш?! (Хвора заридала).

И эти духовно "хворі" еще цитируют Евангелие…

* * *

О, горе нам усім! Хай гине честь, сумління,Аби упала ся тюремная стіна!Нехай вона впаде, і зрушене камінняПокриє нас і наші імена!

А пока их революционные замыслы не реализованы, они пребывают в глубоком пессимизме:

Не раз мене обгорне, мов туман,Страшного розпачу отрутнеє дихання,Тяжке безвір’я в себе, в свій таланІ в те, що у людей на світі є призвання…Не раз мій голос дико залуна,Немов серед безлюдної пустині,І я подумаю, що в світі все манаІ на землі нігде нема святині…Я знаю се, і жду страшних ночей,І жду, що серед них вогонь той загориться,Де жевріє залізо для мечей,Гартується ясна і тверда криця.Коли я крицею зроблюсь на тім вогні,Скажіть тоді: нова людина народилась;А як зломлюсь, не плачте по мені!Пожалуйте, чому раніше не зломилась!

Так закалялась сталь. После победы долгожданной революции другой украинец, атеист и коммунист Н. Островский, продолжит воспитание "нової людини" для "борьбы за освобождение человечества". И в двадцатом веке слово Украинки не оставалось без работы:

Слово, чому ти не твердая криця,Що серед бою так ясно іскриться?Чом ти не гострий, безжалісний меч,Той, що здійма вражі голови з плеч?…Слово, моя ти єдиная зброє,Ми не повинні загинуть обоє!Може, в руках невідомих братівСтанеш ти кращим мечем на катів.Брязне клинок об залізо кайданів,Піде луна по твердинях тиранів,Стрінеться з брязкотом інших мечей,З гуком нових, не тюремних речей.Месники дужі приймуть мою зброю,Кинуться з нею одважно до бою…Зброє моя, послужи воякамКраще, ніж служиш ти хворим рукам!

Мечты сбываются.

* * *

В цикле "Ритми" Украинка писала о своем кровожадном творчестве:

Перейти на страницу: