Читаем Украинка против Украины полностью

Украинка против Украины

Глеб Леонидович Бобров , Константин Васильевич Деревянко

Некоторые поэты являются носителями "искры Божьей". Но атеистка по этому вопросу имела собственное мнение. В ее стихотворении, которое так и называется "Божа іскра", герой по имени "поет" заявляет:

Годі вам, гурт ворогів і прихильних,Марні слова промовлять.Краще ідіть научіть божевільних,Як їм притомними стать.Бачили ви, як велике багаттяКида вогонь аж до хмар?"Божая іскра" — то тяжке прокляття,Дикий і лютий пожар.

Очевидно, это свидетельство автобиографическое. Такая "искра" требует или огня или крови:

І все-таки до тебе думка лине,Мій занепащений, нещасний краю!Як я тебе згадаю,У грудях серце з туги, з жалю гине.Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,А тяжчого від твого не видали,Вони б над ним ридали,Та сором сліз, що ллються від безсилля.О, сліз таких вже вилито чимало, —Країна ціла може в них втопитись;До волі вже їм литись, —Що сльози там, де навіть крові мало!

Вспоминается герой поэмы "Гайдамаки", которому тоже было мало крови и он просил подельников: "Дайте ляха, дайте жида! Мало мені, мало! Дайте ляха, дайте крові наточить з поганих! Крові море… мало моря…". Шевченко стал "духовним батьком" Украинки. Его "духовная дочь" представляла рабами не только украинцев, но и славян вообще. Ее стихотворение так и называется "Слов’янин-раб":

Слов’янщина! — який великий гук…А що ж величної Слов’янщини сини,Німої матері проречістії діти,Між людьми чим прославились вони?Чим похвалитись їм, з чого радіти?Дивітеся: з них кожний, як один,Що світ би здержав на плечах здорових,Міцний, як дуб кремезний, слов’янинПокірно руки склав в кайданах паперовихТа раз у раз поклони низькі б’єПеред стовпом, короною вінчанним,Порфірою укритим; стовп той єПо праву спадщини царем названий…Тепер, куди не глянь, усюди слов’янинНа себе самохіть кладе кайдани,І кажуть всі: варт віл свого ярма,Дивіться, як покірно тягне рало!Ні, ймення слов’янина недармаСинонімом раба між людьми стало!

А все враги виноваты. Тоже, кстати, славяне. Этим "ворогам" она адресует свои угрозы:

…Вже очі ті, що так було привиклиСпускати погляд, тих і сльози лити,Тепер метають іскри, блискавиці, —Їх дикий блиск невже вас нелякає?І руки ті, неучені до зброї,Що досі, так довірливо одкриті,Шукали тільки дружньої руки,Тепера зводяться від судорог и злості, —Чи вам байдуже про такі погрози?Уста, що солодко співалий вимовлялиСолодкі речі або тихі жалі,Тепер шиплять від лютості, і голосСпотворився, неначе свист гадючий, —Що, як для вас жалом язик їх буде?

"Духовний батько" писал о себе в том же духе: "я — неначе лютая змія розтоптана в степу здихає, захода сонця дожидає"; "тепер я розбитеє серце ядом гою, і не плачу, й не співаю, а вию совою". Шипеть по-змеиному или выть по-совиному — это настоящее творчество. Но петь можно и дуэтом. Тогда возникает особый стереоэффект. А в наушниках сидит украинский школьник, изучающий обоих поэтов наизусть по обязательной программе.

* * *

Развернутую программу межнациональной, религиозной и классовой ненависти находим в стихотворении "Товаришці на спомин":

Перейти на страницу: