Читаем Страта голодом полностью

А потім довелося сплачувати податки. Податки у вигляді яєць і молока обов’язкові були тільки для тих, хто мав свійську птицю й корів. Але певну квоту м'ясоздачі, приблизно 250 фунтів на рік, вимагали від кожної господи незалежно від того, мала вона худобу чи ні. Селяни, в яких не було худоби, мусили сплачувати цей податок грішми. Отож виходило, що цілорічного заробітку колгоспника в колгоспі не вистачало на покриття його зобов'язань перед державою, а про його фізичне виживання вже нема що й говорити.

Та навіть і маючи якісь гроші, селяни не могли придбати собі харчів. Бо фактично торгівлю продовольчими та промисловими товарами першої потреби держава офіційно заборонила. 6 грудня 1932 року Рада Народніх Комісарів і Центральний Комітет КП(б)У спільно ухвалили таку постанову:

«Зважаючи на особливо ганебний провал хлібозаготівель в окремих районах України, РНК і ЦК ставлять перед облвиконкомами і обкомами, райвиконкомами і райпарткомами завдання зламати саботаж хлібозаготівель, що його організували куркульські і контрреволюційні елементи, знищити опір частини сільських комуністів, які стали фактичними провідниками саботажу, і ліквідувати несумісну з званням члена партії пасивність і примиренство до саботажників, забезпечити швидке наростання темпів, повне і безумовне виконання пляну хлібозаготівель.

РНК і ЦК ухвалюють:

за явний зрив пляну хлібозаготівель і злісний саботаж, що його організували куркульські і контрреволюційні елементи, занести на «чорну дошку» такі села: с. Вербка Павлоградського р-ну Дніпропетровської обл.; с. Гаврилівка Межівського р-ну Дніпропетровської обл.; с. Лютенька Гадяцького р-ну Харківської обл.; с. Кам'яні Потоки Кременчуцького р-ну Харківської обл.; с. Святотроїцьке Троїцького р-ну Одеської обл.; с. Піски Баштанського р-ну Одеської обл.

Щодо цих сіл вжити таких заходів:

1. Негайно припинити довіз товарів, цілком припинити кооперативну і державну торгівлю на місці і вивезти з відповідних кооперативних і державних крамниць всі наявні товари.

2. Цілком заборонити колгоспну торгівлю як для колгоспників, так і одноосібників.

3. Припинити всіляке кредитування, провести дотермінове стягнення кредитів і інших фінансових зобов'язань.

4. Перевірити і очистити органами РСІ (Робітничо-Селянської Інспекції. – Ред.) кооперативні і державні апарати від всіляких чужих і ворожих елементів.

5. Перевірити і очистити колгоспи цих сіл, вилучивши контрреволюційні елементи, організаторів зриву хлібозаготівель».

Ясно було, що ця постанова позбавляла селян не тільки харчових продуктів, вирощуваних у даній місцевості, а й таких споживчих товарів найпершої потреби, як сірники, сіль, гас, риба, цукор, консерви і т.д., про що вже згадувалося. Торгівля харчовими продуктами й промисловими товарами заборонялася по всій Україні, бо ж не було в ній жодного села, яке б виконало плян хлібоздачі.

Наші побоювання обернулися в справжню паніку, коли розійшлася перша тривожна чутка, що колгоспні комори стоять порожні, що з села забрали геть усе зерно, не залишивши нічого для місцевих жителів.

А довга зима тільки ще починалася. Лише за півроку після грудня місяця ми могли були б зібрати городину на своїх городах; і лише за вісім місяців могли б спекти хліб із зерна нового врожаю. Тим часом дехто з нас уже тепер ледве тримався на ногах від недоїдання. Та все ж ми мали надію, що держава таки допоможе нам, хоча час минав і та надія поступово згасала.

А мороз усе натискав, а сніг падав і падав – повільно, але постійно, загрожуючи геть перекрити дорогу від села до районного центру і до інших сусідніх міст. І все так само члени хлібозаготівельної комісії провадили свою роботу, без упину сновигаючи від хати до хати, конфіскуючи все їстівне, що тільки вдавалося їм знайти у своїх намаганнях виконати державні пляни хлібозаготівлі. Вони силоміць забирали в селян навіть найменшу кількість зерна і м'яса.

Нам треба було щось робити. Нікому не хотілося бездіяльно лежати й помирати з голоду. Найперше, до чого вдавалися селяни, був масовий відхід до поблизьких міст, де вони надіялися знайти заробіток і харч. До міст намагалися дістатись усі – молоді й старі, як вони пробували вже раніше, під час голоду минулої весни. Багатьом це не вдавалося, і їхні замерзлі трупи були наче віхами для інших на засніжених шляхах до райцентрів. А ті, кому ставало сили дійти до більших міст, таки не знаходили там райських достатків, хоча, звичайно, нормована видача харчів там дещо ослаблювала тиск голоду. Але харчові пайки в містах були такі мізерні, що городяни не могли помогти охлялим з голоду селянам.

Роботу так само важко було знайти, як і їжу. З чоловіків – хто був молодший і дужчий – то декотрі ще знаходили собі працю на цукрових заводах, на будівництві шляхів чи як лісоруби. Інші наймалися носити воду з колонок. Але старші чоловіки, як і жінки та діти, що відчайдушно рвалися до міст, сподіваючись заробити собі бодай хліба на щодень, мали менше щастя.