Читаем Служниця полностью

— Ще дещо… — Вона поправляє біляві локони. — Вам вдалося

забронювати нам квитки на «Мить істини»?

— Так!

Мені пощастило — вдалося забрати два останні квитки в партер на

вечір неділі. Я страшенно собою пишалася. Авжеж, коштували вони

грубих грошей, але Вінчестери можуть собі це дозволити.

— Шостий ряд. Просто-таки на відстані доторку від акторів!

— Чудово! — плескає Ніна в долоні. — А номер у готелі

забронювали?

— Так, у «Плазі».

Театр далеченько, тому ночуватимуть Ніна з Ендрю в готелі «Плаза».

Сесілія залишиться в подруги, відтак будинок буде цілком у моєму

розпорядженні. Як заманеться, хоч голяка ходи. Авжеж, ходити голяка

я не збираюся. Але знати, що це можливо, все одно приємно.

— Це буде просто чудовий вечір, — замріяно зітхає Ніна. — Нам з

Енді це справді потрібно.

Кусаю себе за язика. Я не збираюся жодним чином коментувати їхні

стосунки, а надто зважаючи на те, що тієї миті грюкають двері —

повернувся з роботи Ендрю. Зауважу лишень, що після тих відвідин

репродуктолога й сварки вони двоє наче трохи віддалилися одне від

одного. Не те щоб я зумисно стежила, але важко не помітити тієї

незграбної чемності, з якою Вінчестери нині спілкуються одне з

одним. І Ніна, до речі, геть себе занехаяла. От, наприклад, зараз блузка

в неї застібнута криво. Вона пропустила один з ґудзиків, тож усю

вдяганку перехнябило. Мені страшенно кортить про це сказати, але ж

вона на мене нагорлає, якщо я на це зважуся! Тому тримаю язика за

зубами.

— Сподіваюся, ви чудово проведете час, — кажу я.

— Так, усе буде просто супер! — Вона широко всміхається. —

Лишечко, це ж іще тиждень! Чекаю не дочекаюся!

Зсуваю брови.

— Тиждень? Але ж вистава за три дні.

До їдальні заходить Ендрю, на ходу розплутуючи краватку. Рвучко

зупиняється, побачивши мене, але йому вдається приховати власні

емоції. І я також щосили намагаюся їх приховати, тому що в цьому

діловому костюмі він має просто-таки запаморочливий вигляд.

— Три дні? — луною відгукується Ніна. — Міллі, але ж я просила

вас забронювати квитки на наступний тиждень! Я це чітко пам’ятаю!

— Так, — киваю я. — Але ви просили мене про це минулого тижня!

Тому я придбала квитки на цю неділю.

Нінині щоки маковіють.

— Тобто ви визнаєте, що я наказала вам забронювати квитки на

наступний тиждень, а ви забронювали на цей?!

— Та ні ж бо, я кажу…

— Повірити не можу, що ви аж така недбала! — Вона схрещує руки

на грудях. — Я не зможу поїхати в театр цієї неділі. Мені зранку в

неділю треба буде відвезти Сесілію до літнього табору в Массачусетсі, тому весь день я проведу там.

Що?! Я заприсягтися ладна, що вона доручила мені забронювати

квитки на цю неділю, ще й сказала, що Сесілія ночуватиме в

подружки! Я просто не могла переплутати.

— Може, її зможе відвезти хтось інший? Узагалі квитки поверненню

не підлягають.

Моє запитання, схоже, Ніна сприймає як особисту образу.

— Я не дозволю, щоб чужа людина везла мою доньку до літнього

табору! Її не буде вдома аж два тижні!

Ну, то що? Зважаючи на те, що ти намагалася її вбити, не така вже це

й проблема… Але вголос, авжеж, я цього не кажу.

— Повірити не можу, що ви все зіпсували, Міллі. — Вона хитає

головою. — Вартість квитків і бронювання номера в готелі я вирахую з

вашої зарплатні.

У мене відпадає щелепа. Вартість квитків і номера в «Плазі» значно

більша за мою зарплатню. Дідько, та вона більша навіть, ніж три моїх

зарплатні! Я ж бо намагаюся на всьому економити, щоб якнайшвидше

звалити звідси! Кліпаю, заганяючи назад сльози, що навернулися на

очі від думки про те, що в осяжному майбутньому зарплата мені не

світить.

— Але ж, Ніно, — втручається Ендрю. — Не засмучуйся, будь ласка.

Я впевнений, існує спосіб повернути квитки. Я зателефоную до банку

й сам про це подбаю.

Ніна кидає на мене нищівний погляд.

— Гаразд. Але, якщо нам не вдасться повернути гроші, вам

доведеться компенсувати ці витрати, Міллі. Ви мене зрозуміли?

Мовчки киваю і квапливо вибігаю з кімнати, перш ніж вона побачить

мої сльози.

РОЗДIЛ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТIЙ

На вечір неділі в мене є дві гарні новини.

По-перше, Ендрю таки вдалося відшкодувати вартість квитків, тож

мені не доведеться працювати на Вінчестерів задурно.

По-друге, Сесілія поїде на цілісіньких два тижні!

Не знаю, яка із цих двох подій мене дужче тішить. Я страшенно

щаслива, що не доведеться повертати Ніні гроші за квитки. Але я

просто-таки нетямлюся від захвату, що на два тижні мене позбавлять

необхідності опікуватися Сесілією. Це дівчисько — просто-таки

чудова ілюстрація твердження про те, що яке коріння, таке й насіння.

Речей із собою Сесілія бере стільки, що вистачить щонайменше на

рік. Богом клянуся, виникає враження, що вона запхала до валіз геть

увесь свій крам, а вільне місце, якщо таке залишилося, завантажила

каменюками. Я в цьому остаточно переконуюся, тягнучи валізи