Читаем Служниця полностью

Він квапливо йде до кухні й повертається звідти за мить з

канцелярським ножем. Розрізає верхівку коробки й підіймає накривку.

Мене поймає цікавість. Я ж бо витріщалася на коробку цілий день, міркуючи, що там усередині. Хай там що воно є, ця річ достеменно

дуже коштовна.

Вичікувально скидаю бровами. А сам Енді дивиться на коробку, і

обличчя його полотнішає просто на очах.

— Ендрю? — питаю стривожено. — З вами все гаразд?

Він не відповідає. Натомість важко опускається на стілець і сидить, увіп’явшись пальцями собі в скроні. Я квапливо підходжу, щоб

заспокоїти його, — але мимоволі таки кидаю погляд на вміст коробки.

І одразу розумію, чому він такий засмучений.

Коробка напхом напхана речами для малечі. Маленькі білі дитячі

ковдрочки, брязкальця, іграшки. Стосик крихітних білих чоловічків.

Ніна ж розводилася всім і кожному про те, що в них незабаром буде

дитина. Певна річ, матері Ендрю вона теж про це розповіла. Та

вирішила прислати невістці придане. І надто із цим поквапилася, хоч

як це прикро.

Очі Ендрю підозріло блищать.

— З вами все гаразд? — знову питаю я.

Він кліпає, наче лишень тепер помітив, що в кімнаті не сам. Видушує

благеньку посмішку.

— Усе нормально. Слово честі. Я просто… Просто очі б мої того вік

не бачили.

Опускаюся на стілець обіч із ним.

— Може, лікар помилився?

У глибині душі я все одно не годна збагнути, з якого дива він узагалі

мріє про дитину від Ніни. А надто з огляду на те, що вона мало не

заподіяла Сесілії. Хіба ж він може довірити дружині дитину після того, що вона накоїла?

Ендрю розтирає обличчя.

— Усе, я в нормі. Просто… Ніна старша за мене. У неї були…

проблеми, коли ми щойно побралися. Я ж тоді просто не хотів дитину.

Отже, ми вирішили зачекати, а тепер…

Здивовано дивлюся на нього.

— Ніна старша за вас?

— Не набагато, — знизує він плечима. — Коли закоханий, віком

своєї пари не переймаєшся. А я був у неї закоханий.

Я не можу не зауважити, що він вживає дієслово в минулому часі, коли говорить про власні почуття до дружини. Сам Ендрю теж це

помічає, і обличчя його маковіє.

— Тобто я маю на увазі, я в неї закоханий. Я кохаю Ніну. І хай там що

станеться, ми залишаємося одне в одного.

Він каже це дуже впевнено, але, коли Ендрю знову кидає погляд на

коробку, обличчя його стає нещасним. Хай там що він каже, той факт, що в них з Ніною не буде спільної дитини, його гнітить. Тяжко гнітить.

— Я… я поставлю коробку в підвал, — бурмотить він. — Може, у

когось із сусідів з’явиться маля, подаруємо ці речі їм. Чи просто…

просто віддамо на доброчинність. Упевнений, їм знайдуть гідне

застосування.

Мене охоплює непереборне бажання обійняти його. Хай там який він

грошовитий, зараз мені відверто його шкода. Ендрю — хороший

хлопець, він заслуговує бути щасливим.

А ще я починаю замислюватися про те, чи Ніна — з її проблемами й

перепадами настрою — узагалі здатна зробити його щасливим.

Можливо, він просто залишається з нею через відчуття обов’язку?

— Якщо колись захочете про це поговорити… — кажу м’яко. — Я

поруч.

Наші погляди зустрічаються.

— Дякую, Міллі.

Я накриваю власною долонею його руку — звичайний заспокійливий

жест. Але він раптом повертає долоню та стискає мої пальці. І від

цього доторку мене ніби блискавкою пронизує. Відчуття, що досі було

мені незнайоме. Дивлюся в карі очі Ендрю й розумію, що він відчуває

те саме. Якусь мить ми двоє просто дивимося одне на одного, пов’язані якимось невидимим, невисловним зв’язком. Аж тоді щоки

його маковіють.

— Краще мені піти. — Він вивільняє руку з моїх пальців. — Я

маю… тобто мені треба вже… йти.

— Так…

Він відсахується та швидко йде з кімнати. Але, перш ніж підійнятися

сходами нагору, кидає на мене довгий пильний погляд.

РОЗДIЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ

Протягом наступного тижня я старанно уникаю Ендрю Вінчестера.

Більше я не в змозі заперечувати своїх почуттів до нього. І не просто

почуттів. Я всерйоз закохалася в цього чоловіка. Я постійно про нього

думаю. Мрію про його поцілунки.

І він сам, схоже, теж до мене щось відчуває, навіть попри те що

стверджує, буцімто кохає Ніну. Але головне — я не хочу втрачати цю

роботу. Після того, як переспиш із чоловіком своєї господині, не

втратити роботу конче проблематично. Тому я щосили намагаюся

приборкати свої почуття. Зважаючи на те, що Ендрю переважну

частину дня на роботі, мені доволі нескладно його уникати.

І от сьогодні ввечері я саме накриваю вечерю, збираючись утекти до

себе нагору, перш ніж повернеться Ендрю. До кухні заходить Ніна.

Схвально киває, побачивши лосося з диким рисом як гарнір і, певна

річ, дитячі нагетси для Сесілії.

— Пахне чудово, Міллі, — зауважує вона.

— Дякую. — Я поки що тут-таки, на кухні, але вже готуюся

вирушити до себе нагору — так, як завжди роблю увечері. — Я вам

більше сьогодні не потрібна?