Читаем Служниця полностью

— Шлюбний контракт! — вигукує Патріс. — Та що це на Ніну

найшло? Чому вона взагалі його підписала? Тепер їй варто всіляко

догоджати своєму благовірному, аби той лишень почувався

задоволеним і щасливим.

— Як собі знаєте, а я не збираюся казати, що їй уже час сідати на

дієту, — каже Джилліанна. — Боже милий, я не хочу, щоб її знову

запроторили до божевільні, а я виявилася в тому винною. Ви ж знаєте, у Ніни кебета набакир.

Я насилу стримую зойк. Коли ті жіночки в школі натякали, що Ніна, мовляв, божевільна, я сподівалася була, що вона божевільна, так би

мовити, у буденному сенсі цього слова. Ну, тобто відвідує

психотерапевта й іноді вживає курси заспокійливих. Але схоже на те,

що йдеться про щось серйозніше. Якщо вірити цим чорноротим

пліткаркам, вона лежала в психіатричній лікарні. Отже, вона серйозно

хвора.

Я відчуваю проштрик провини через те, що так лютилася, коли вона

мені давала помилкові вказівки чи в неї постійно стрибав сюди й туди

настрій. Це не її провина. У Ніни серйозні проблеми. Еге ж, тепер

багато чого стає зрозумілішим.

— От що я вам скажу… — Патріс стишує голос на кілька октав. Це, либонь, для того, щоб я не почула. Але ця жінка насправді гадки не

має, яка вона гримка. — На Ніниному місці я за жодних умов не

наймала б на роботу гарненьку молоду служницю, ще й із

проживанням. Та вона, мабуть, аж нетямиться від ревнощів.

Відводжу погляд, намагаючись не виказувати, що я чую кожне її

слово. Я ж бо робила все, аби Ніна не ревнувала. Я не хочу, щоб їй

навіть на думку спало, наче мене цікавить її чоловік. Не хочу, щоб вона

дізналася, що я вважаю його привабливим, чи запідозрила, що між

нами двома може щось бути.

Ну, тобто так, якби Ендрю холостякував, я справді ним зацікавилася

б. Але він одружений. І я тримаюся від нього якнайдалі. Ніні немає

про що перейматися.

РОЗДIЛ СIМНАДЦЯТИЙ

Сьогодні в Ендрю й Ніни зустріч з тим їхнім лікарем-репродуктологом.

Через це вони вже тиждень на нервах, місця собі не знаходять. Я

стала свідком їхньої вчорашньої розмови за вечерею. Виходить на те, що Ніна зробила цілу купу тестів на фертильність, і сьогодні вони з

тим фахівцем обговорюватимуть результати. Ніна вважає, що

доведеться вдатися до ЕКЗ. Процедура дорогезна, але ж у Вінчестерів

грошей хоч лопатою гати.

Попри Нінине вміння страшенно діяти мені на нерви те, як вони із

чоловіком обговорюють майбутню вагітність, здається мені дуже

зворушливим. Учора, припустімо, вони розмовляли про те, що кімнату

для гостей перероблять на дитячу. Не знаю, хто з них більше

хвилюється — Ніна чи Ендрю. Сподіваюся, з вагітністю все вдасться, і

то незабаром — так буде краще для них обох.

Поки їх немає, я маю наглядати за Сесілією. Давати раду

дев’ятирічній дівчинці — це теоретично не проблема. Але Сесілія, схоже, рішуче налаштована довести протилежне. Коли материна

подруга привозить її із чергового гуртка, хай там що в неї сьогодні за

розкладом (карате, балет, фортепіано, футбол, гімнастика — я вже

остаточно втратила їм лік), вона кидає один черевик в один бік, другий

— в другий, а наплічник — ще кудись. На щастя, на вулиці вже

занадто тепло, щоб ходити в куртці, інакше, я певна, ту теж вона

пожбурила б деінде.

— Сесіліє, — гукаю я терпеливо. — Постав, будь ласка, черевики на

поличку для взуття.

— Потім поставлю, — озивається дівчисько неуважно й падає на

канапу, перед тим, утім, охайно підсмикнувши спідничку блідо-жовтої

сукенки. Хапає пульт від телевізора. За мить вона вже дивиться якийсь

мультфільм, ввімкнувши його з абсолютно обурливою гучністю. На

екрані сперечаються помаранч із грушею.

— Я голодна.

Глибоко вдихаю, намагаючись опанувати себе.

— А що ти хотіла б поїсти?

Я готова до того, що вона зараз виголосить якусь божевільну

забаганку — головно заради того, щоб змусити мене увихатися на

кухні. Тому відповідь мене неабияк дивує.

— А можна мені канапку із шинкою?

Я відчуваю значне полегшення через те, що в будинку є всі

інгредієнти для канапки із шинкою, тож навіть не вимагаю від

дівчиська додати «будь ласка». Якщо Ніна не проти, щоб її донька

поводилася як мале стерво, хай собі. Виховувати її — то не мій

обов’язок.

Рушаю до кухні. Витягаю з набитого вщент холодильника хліб й

упаковку з яловичою шинкою. Я зеленого поняття не маю, чи Сесілія

полюбляє бутерброди з майонезом. Ба більше, я впевнена: хай би яким

шаром майонезу я намастила хліб, дівчисько все одно скаже, що їй

воно не слава богу — чи то шар затонкий, чи то навпаки. Тому

вирішую, що просто дам дитині слоїчок з майонезом і хай собі сама

мастить стільки, скільки зважить за потрібне. Отак маєш, Сесіліє, я все

ж таки розумніша за тебе!

Повертаюся у вітальню й ставлю готовий сандвіч і майонез на