Читаем Село не люди полностью

Близько десятої вечора у п'ятницю, коли в кожній шанівській хаті роздивлялися обнови, рахували витрачені гроші, зойкали й бідкалися, Сашко із Сергієм крадькома пробиралися до великого покинутого будинку, що вишкірився за балкою осторонь інших руїн.

Шифер із даху кмітливі шанівці розтягли на другий день після від'їзду хазяїв, а потім іще з півроку тряслися, що хазяї повернуться й буде всім непереливки. Але ніхто не повернувся, і з часом усе, що хоч більш-менш для господарства годилося, зникло з покинутого дому. Залишилися тільки поцвілі шпалери на стінах і груба кам'янка без затулки. Хлопці ступили в будинок, і Сергій хмикнув:

– Аж мороз шкірою…

– Чого? – Сашків голос чогось захрип, дух забивало.

– Не від страху, чувак! Від майбутньої насолоди!

– Ти ж мене…

– Що?

– Та навчи хоч, що робити. Я ще з дівками не того…

– А це, бля, не вища математика. Простіше, ніж гроші рахувати. Навчу, не сери! Я тих дівчат уже… – Сергій поліз у рюкзак, – Ось! Ліхтар прихопив, бо ж тут темно, як у болоті.

Сергій поставив ліхтарик на кам'янку, обдивився.

– У кутку є шматок вцілілої підлоги. Там база буде. Рядно розстелимо, зверху- простиню… Чого стовбичиш? Розпалюй сухе пальне, кидай парафін у миску і на вогонь. Парафін не тільки розтопитися має, а й охолонути трохи. Хутчіш, чувак, бо не встигнемо.

Сашко й заходився: дві цеглини руба поставив, на них – миску з парафіном, під миску – сухе пальне, розпалив.

– А що далі?

Сергій тим часом свічок повсюди понатикав. Кинувся до рюкзака.

– Зараз, Саньок. Прочитаю.

Вийняв із рюкзака папірець, розгорнув, ліхтарика підсунув ближче і лоба наморщив.

– Ага… Ось воно, – і давай читати. – «Розігрійте парафін до тридцяти п'яти градусів за Цельсієм…» Бля! Хоч кидай тут усе чисто й біжи по градусник. Ні фіґа! Пальцем градуси поміряємо. Правильно, чувак?

Кинув Сашко миску з парафіном пильнувати – і до Сергія:

– А що за бомага? – Інструкція, чувачелло! Інструкція по отриманню неземної насолоди.

– А де взяв?

– Я ж казав. На базарі у райцентрі купив. Маманя товар тягала, а я бачу – мужики товчуться коло одного дядька. Підійшов, а дядько інструкції ці продає. Ледь за десятку сторгувався. Останню викупив.

– А може, це липа якась?

– Не, бля, не липа. Я про цей парафін і раніше від одного чувака чув. Так він казав: «Хлопці, хто з парафіном спробує, за тим баби все життя навколішки повзати будуть! Оце будуть повзти і лизати на ходу». Ясно?

– Що лизати?

– Усе підряд, Саню! Що ти на мене вилупився, як баран на нові ворота? Годі вже, бля, з себе целку вдавати.

Сергій глянув на миску з парафіном і сплюнув.

– Тьху, твою мать! Парафін закипить зараз! Знімай! Знімай його, Саня, скоріш!

Алюмінієва миска розжарилася. Сашко спершу хотів був скинути із себе футболку, обгорнути нею миску і відсунути від вогню, а потім розчовпав: дмухнув. Вогонь згас, а миска так і лишилася на розпечених цеглинах. І парафін – як опара. Дихає.

Сергій знову читати взявся.

– Так… «Рідкий, охолоджений до двадцяти двох градусів парафін обережно влийте в медичний шприц». Не, ну це просто знущання! Які такі двадцять два градуси. От паскудство! Коротше! Будемо на глаз усе робити.

Сергій всунув палець у миску з гарячим парафіном, обпікся, тихо вилаявся.

– Оце такі муки терпіти… Нічо'… Ми ж чуваки дорослі. Втерпимо.

– Та звісно, втерпимо, – Сашко супився, а очі блищали, як блищать у кожного, хто за крок від незвіданого.

Хлопці схилилися над мискою.

– Ну що? – Сашко.

– А швидко застигає, зараза! – Сергій підхопив миску за край і почав обережно вливати у шприц рідкий парафін. – А що, Саня? Ти – перший?

– Та я…

– От, бля, напарник! Добре, почнемо з мене.

Сашко тримав шприц із парафіном, а Сергій здер штани разом із трусами, сів на простирадло й наказав:

– Так… Шприца мені давай, а сам картинку з голою бабою переді мною тримай.

– А де картинка?

– У рюкзаку. Та швидше ти!

Баби на картинці не було – лишень окремі частини тіла, і коли Сашко врешті втямив, які саме, йому аж голова закрутилася. Він виставив картинку Сергієві під ніс, і в того враз пика наверх задерлася.

– Ну, поїхали!

Сергій обережно підтягнув пеніс ближче до живота, примірився – і встромив голку.

– Півсправи зроблено, – тоненьким, як здалося Сашкові, голоском видихнув Сергій. – Випускаю…

Натиснув на шприц. Тепла в'язка рідина повільно затікала під шкіру.

– Ха! А-а-а-а! – Сергій іще давив на шприц. – Саня…

А воно… Я вже кайф відчуваю. Ой, не брехав мужик. Бля-а-а!

Давай тепер ти! Мерщій, бо парафін застигне.

Сашко тремтячими руками зняв спортивки, труси. Сів поряд із Сергієм.

– Серього! Може, ти мені… того… сам проткнеш?..

– Давай!

Сергій набрав повний шприц рідкого парафіну, без вагань усадив у збуджений пеніс друга, натиснув на шприц.

– Ну як?

– Болить…

– То від голки. – Сергій видавив зі шприца весь парафін, висмикнув голку. – Бля, які ж у нас тепер пики великі! І довгі!

Сашкові щось підкотило під горло, голова закрутилася, між ніг – пекло пекуче.

– Що далі? – ледь вимовив.

– Дівок чекатимемо…