Читаем Професор Вільчур полностью

Кольський нахмурився і сказав дещо різким тоном:

– Прошу пані, це неправда. Я з упевненістю знаю, що професор Вільчур повністю розорений. І навіть якби він був мільйонером, це не матиме найменшого значення для панни Люції. Запевняю вас, бо знаю, що для неї матеріальних причин взагалі не існує. О ні, вона занадто делікатна, прошу пані, а її самовідданість мене навіть вражала. Зрештою, я часто давав їй багатих пацієнтів, а вона відмовляла через брак часу, і ви знаєте, як вона проводила цей час?.. Безплатно лікувала у різних притулках і сиротинцях.

Пані Ніна відступила на свої колишні позиції.

– Я завжди була такої думки про неї, – наголосила вона. – Завжди. Ви ж визнаєте, що самі губитесь у пошуках мотивів її вчинку. Все б могла пояснити лише безмежна любов. Так, існують випадки, коли молоді дівчата займаються самообманом або навіть закохуються у старших чоловіків. Цілком можливо, що тут також маємо подібний випадок, але я не можу таке припускати, хоча б тому, що доктор Канська завжди справляла враження здорової людини – як фізично, так і психічно, а любов до такої старої людини повинна вважатися чимось ненормальним, чимось, що суперечить природі…

Знову запала тиша.

– Мені колись казали, – нарешті промовила пані Ніна, – що знахарство не стільки полягає на лікуванні, скільки на навіюванні хворим того, що вони почуваються краще. Ніби десь у Малопольщі нещодавно виявили знахаря, який, використовуючи вміння гіпнотизувати, видурював у наївних селян гроші, а також у їхніх жінок та дочок те, що вони могли йому дати. Світ сповнений таємниць, і я ніколи не пробувала їх розгадати. Знаєте, який рецепт я виробила для себе?

– Який, прошу пані?

– Простіше кажучи, коли я стикаюсь із чимось незрозумілим, з тим, що під прикриттям незвичайного може приховувати якусь огиду, я швидко проходжу мимо. Я вважаю за краще зберегти переконання, що світ прекрасний, а поведінка людей – шляхетна і мудра. Таким чином я рятую себе від усякого бруду. Проходжу мимо, навіть якби б мені найбільше залежало на тому, щоб вникнути у невідоме, – я даю собі спокій. Повірте, це хороший рецепт.

– Не від усього так просто можна відійти, прошу пані, – серйозно зауважив Кольський.

– Хто ж говорить про легкі речі… Якщо ви хочете цінувати себе і зміцнювати свої людські цінності, доведеться мати справу з речами складними. Це не діло зламати соломинку, не діло й відвертатись від страви, яка не подобається. На мою думку, людина вашого типу просто створена для подолання в собі найбільших труднощів. Ви – людина дії. Якби ви жили у час колонізації Америки, ви, безумовно, були б одним з піонерів.

Професор Добранецький вийшов на терасу й покликав:

– Ніно, пан міністр йде, він хотів попрощатися з тобою.

– Вже йду, – відповіла вона, встаючи і простягаючи руку Кольському. – Дякую вам. Це була чудова розмова. У мене так мало подібних моментів у житті. Мені дуже прикро, що я їду. На жаль, уже все вирішено і підготовлено. Я не можу затримати свій від’їзд. Але я спробую скоротити своє перебування за кордоном. Мені так багато є що сказати вам, я так багато хочу почути від вас. Ви дозволите мені написати вам?..

Кольський, якому із самого початку було вибито ґрунт з-під ніг, почувався невпевнено:

– Авжеж, прошу пані. Я буду надзвичайно вдячний.

Він низько нахилився, цілуючи її руку. Коли випростався, пані Ніни вже не було на терасі.

Кольський повертався додому приголомшений. Щоб зібратися з думками, він пройшов повз свій будинок і пішов на довгу прогулянку Єрусалимськими алеями – головною артерією Варшави. Вже світало. Над Лазенковським королівським парком сірим сріблястим сяйвом оживало небо. Він сів на одну з лавиць і почав аналізувати свої враження. Кольський не вважав себе дурнем і не був таким. У тому, що говорила пані Ніна, одразу відчув жало ненависті до Люції, яке замаскувалося такими майстерними компліментами. Здається, захищаючи її, вона насправді дуже хотіла дискредитувати Люцію в його очах. Але з якою метою? Невже від’їзд Люції якимось чином пов’язаний з пані Добранецькою?.. Ні, це нісенітниця. Було ще одне пояснення, але Кольський був надто скромної думки щодо себе, аби припустити, що ця світська дама закохалася саме в нього.

У будь-якому разі розмова з нею мала справити і справила дуже сильне враження. Пані Добранецька підкупила його своїми зізнаннями, засліпила способом поведінки та рівнем розуміння тих важких і складних справ, щодо означення яких він особисто мав лише такі прості слова, як любов, ненависть, ревнощі.

Засинаючи, він думав: «Дивна, незвичайна жінка…»

Розділ VIII

Люція сміялася заразним безтурботним сміхом.

– От бачите, ще й тут стану у пригоді, – сказала вона, відкриваючи валізу і дістаючи звідти запаковані у вощений папір канапки. – Ви б померли з голоду.

– Ви й про це теж подумали? – здивувався Вільчур.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Этика
Этика

Бенедикт Спиноза – основополагающая, веховая фигура в истории мировой философии. Учение Спинозы продолжает начатые Декартом революционные движения мысли в европейской философии, отрицая ценности былых веков, средневековую религиозную догматику и непререкаемость авторитетов.Спиноза был философским бунтарем своего времени; за вольнодумие и свободомыслие от него отвернулась его же община. Спиноза стал изгоем, преследуемым церковью, что, однако, никак не поколебало ни его взглядов, ни составляющих его учения.В мировой философии были мыслители, которых отличал поэтический слог; были те, кого отличал возвышенный пафос; были те, кого отличала простота изложения материала или, напротив, сложность. Однако не было в истории философии столь аргументированного, «математического» философа.«Этика» Спинозы будто бы и не книга, а набор бесконечно строгих уравнений, формул, причин и следствий. Философия для Спинозы – нечто большее, чем человек, его мысли и чувства, и потому в философии нет места человеческому. Спиноза намеренно игнорирует всякую человечность в своих работах, оставляя лишь голые, геометрически выверенные, отточенные доказательства, схолии и королларии, из которых складывается одна из самых удивительных философских систем в истории.В формате a4.pdf сохранен издательский макет.

Бенедикт Барух Спиноза

Зарубежная классическая проза