Читаем Послухай мене полностью

— Справу так і не розкрили, — сказала Джейн. — Ми лише хочемо дещо відтворити.

— Чому ви просили про це Ентоні? Ви ж не думаєте...

— Немає про що турбуватися, — сказав Ентоні, заспокійливо погладжуючи дружину по руці. — Але, можливо, я зможу їм допомогти. Принаймні я на це сподіваюся. — Він потягнувся по карафку й наповнив склянки. — Будь ласка, детективи, сідайте. Це гібіскусовий чай, просто з Туреччини. Прохолоджувальний і повний вітамінів.

Цього спекотного й вологого надвечір’я холодний чай був спокусливим напоєм, і Джейн кількома ковтками видудлила половину своєї склянки. Еліф спостерігала за нею, явно занепокоєна цим візитом поліції. Але Ентоні зовсім не здавався занепокоєним, потягуючи свій чай під передзвін льоду.

— Навіть після всіх цих років, — сказав він, — я дуже добре все пам’ятаю, бо це був тоді такий шок. Жахливі спогади залишаються з тобою, наче шрами, що ніколи не зникають. Я навіть чітко пам’ятаю, де був, коли почув цю новину. У кафетерії в кампусі, сидів з однокурсницею, якою в той час цікавився. — Він подивився на дружину і примирливо розвів руками. — Мені вистачило двох побачень, щоб зрозуміти, що не так вже вона мене й цікавить. Але новина про вбивство — це дуже яскравий спогад. — Він подивився на свою склянку. — Бо професорка Крейтон була дуже особлива для мене.

— Що ви маєте на увазі під «особлива»? — спитав Фрост.

— Я лише потім почав цінувати те, як багато вона робила, щоб допомогти мені, іноземному студентові. Я був просто кощавий хлопчик зі Стамбула, не впевнений, чи туди потрапив. А ті жахливі зими! У Стамбулі теж буває сніг, але я був не готовий до того, що в Мені аж так холодно. Одного ранку я прийшов на заняття в групі першокурсників професорки Крейтон з англійської мови, ловлячи дрижаки, з синіми губами. А вона дала мені свій вовняний шалик, отак-от просто. — Він усміхнувся, піднявши погляд на ґрона квіток гліцинії над головою. — Людина запам’ятовує такі жести. Прості вияви доброти. Вона стала моєю методисткою. Запрошувала мене на різдвяну вечерю, коли я не міг дозволити собі полетіти на свята додому. Заохотила мене вступити в аспірантуру. Моя мама була так далеко, і професорка Крейтон стала для мене майже другою мамою. Саме тому її вбивство було... — Він похитав головою. — Це було важко, особливо для мене.

— Коли ви востаннє бачили її живою? — спитала Джейн.

— Це було на тому прийомі в неї вдома. Я тоді був вже старшокурсник, і вона запросила зо два десятки інших старшокурсників, якими опікувалася. Це було десь перед Гелловіном, гадаю. Пам’ятаю, що сутеніло дуже рано, а листя вже змінило колір. Була святкова атмосфера, всі ми потягували вино, теревенили про те, що планували робити після випуску. Аспірантуру, роботу. Подорожі. Ми всі припускали, що маємо майбутнє, але ж ніколи не знаєш, правда? Що один із нас може за кілька днів померти.

— Якою професорка Крейтон видалася вам того вечора? — спитала Джейн. — Може, занепокоєною? Засмученою?

Ентоні обміркував запитання.

— Та ні, не думаю.

— Ви знали про битву за опіку над дитиною, яку вона вела з колишнім чоловіком?

— Я знаю, що їй запропонували посаду викладача на західному узбережжі, а він не хотів, щоб вона забирала їхню доньку. Це, якщо чесно, я цілком розумію. Я б теж бився з усіх сил, якби хтось спробував забрати наших доньок. — Він потягнувся до руки дружини. — З цим мені ніколи не довелось стикатися, слава Богу.

— Ви зустрічалися з донькою професорки Крейтон?

— О, так. Вона була там того вечора на прийомі. Не пригадую її ім’я.

— Лілі.

— Точно, Лілі. Гарненька дівчинка з довгим білявим волоссям, схожа на маленьку принцесу. Але дуже тиха. Вона все ще одужувала після якоїсь операції на серці, і, я думаю, трохи сторонилася людей. Ми всі були з нею люб’язні, звісно. Хто зможе опиратися чарам маленької дівчинки?

Джейн із Фростом перезирнулися. «Можливо, хтось саме й не зміг».

— Я читала запис вашої розмови з детективом Трембле. Знаю, що відтоді минуло багато часу, але, можливо, у вас був шанс подумати більше про той вечір. Згадати інші деталі, — сказала Джейн.

Ентоні спохмурнів.

— Я розповів йому все, що міг згадати. Можливо, мої однокурсники зможуть допомогти більше?

— До речі, про ваших однокурсників. Ви ніколи не думали на когось із них? Що вони можуть бути замішані?

— В убивстві? Аж ніяк. Це не дуже великий коледж, і після трьох з половиною років в одних стінах ти пізнаєш людей. Не можу собі уявити, щоб хтось із них напав на професорку Крейтон. До речі, чи не заарештували за це її колишнього чоловіка?

— Його пізніше відпустили.

— Я все одно припускаю, що вони мали причину заарештувати насамперед його. Хто мав кращий мотив викрасти цю маленьку дівчинку, ніж власний батько?

— Як щодо інших студентів, що були на прийомі? — спитала Еліф. — Ти говорив з ними?

— Ні.

Еліф по черзі подивилася на Джейн з Фростом.

— Чому ви зосередилися лише на моєму чоловікові? Ви думаєте, це зробив він?

— Еліф, будь ласка, — сказав Ентоні. — Я впевнений, що це просто рутина.