Читаем Поклик племені полностью

Теорія пізнання, начерк якої Поппер робить у «Logik der Forschung» (1934), є найкращим філософським доказом етичної цінності, яка, як жодна інша, притаманна демократичній культурі: тієї толерантності, яка, наприклад, є основною рисою всіх творів Ісаї Берліна. Якщо немає абсолютних та вічних істин, якщо єдиний спосіб просуватися вперед у царині науки — це помилятися і виправляти помилки, усі ми мусимо визнати, що наші істини можуть ними не бути, а те, що здається нам помилками наших супротивників, може бути істиною. Визнавати за собою цю можливість помилятися, а за всіма решта — влучати в ціль, означає вірити, що дискусії, діалог — співіснування — дають більше можливостей розпізнати помилку та істину, ніж насаджування єдиної офіційної ідеї, яку всі повинні поділяти під страхом покарання чи ганьби.

Парадоксальним є те, що той, хто згодом так пристрасно обстоюватиме простоту і ясність тлумачень і різко критикуватиме інтелектуалів, які послуговуються неясною, заплутаною і складною для розуміння мовою, напише настільки важку для читання книжку, якою є Попперова «Логіка наукового дослідження» з її численними доповненнями і postscripts. Я маю на увазі не лише трудність, яку для того, хто не знається на точних науках — фізиці, математиці, теорії ймовірностей, теорії відносності, квантовій теорії чи її теоремах — являє собою книжка з такою кількістю посилань на ці спеціалізовані теми. Бо навіть високого рівня науковець, який у цих матеріях почувається як риба у воді, мусить докладати великих зусиль, щоб не згубитися у книжці, яка так часто відхиляється від теми у своїх поясненнях у виносках внизу сторінки — деякі були написані, коли Поппер вносив правки в австрійське видання 1934-35 рр., — які ускладнюють, нюансують або спростовують його твердження, або ж розширюють їх примітками, доповненнями і postscripts, написаними через багато років, та які утворюють справжні лабіринти. На багатьох її сторінках неодмінно втратиш розуміння про що йдеться через брак послідовного роз’яснювального викладу. Ця словесна плутанина бодай почасти пояснюється тим, що перше видання «Логіки наукового дослідження» 1934 року було написане німецькою мовою; а друге — англійською, через чверть сторіччя, і в той проміжок часу Поппер продовжував свої дослідження, підкріплюючи чи підправляючи викладені в цьому есеї ідеї міркуваннями, які він подав у виносках чи розлогих доповненнях. Простоти та ясності, які він так переконано обстоював, він доб’ється (хоча не завжди) у своїх подальших працях.

Закрите суспільство і «третій світ»

На початку історії людства індивіда не було, а було лише плем’я, закрите суспільство. Суверенний індивід, вивільнений з цієї стадної цілості, старанно замкненої на собі, щоб уберегтися від хижого звіра, блискавки, злих духів, незліченних страхів первісного світу, є пізнішим творінням людства. Він вимальовується з появою критичного духу — відкриттям, що життя, світ — проблеми, які можна і треба розв’язувати, — тобто з розвитком раціонального мислення і правом застосовувати його незалежно від політичної чи релігійної влади.

Теорія Карла Поппера, намічена у «Відкритому суспільстві та його ворогах» (1945), згідно з якою цей рубіжний момент цивілізації — перехід від закритого суспільства до відкритого суспільства — починається в Греції, в епоху досократиків: Фалеса, Анаксімандра, Анаксімена, а вирішальний імпульс отримує в часи Перікла і Сократа, також стала предметом полеміки. Та залишмо дати й імена осторонь, сутність його тези залишається в силі: в якийсь момент, випадково чи внаслідок складного процесу, для деяких людей знання перестало бути магічним і марновірним, набором священних вірувань, захищених табу, і з’явився критичний дух, який піддавав релігійні істини — доти єдині прийнятні — раціональному аналізові і звірянню з практичним досвідом. Результатом цього переходу, водночас із торгівлею, яка руйнувала племінну ізоляцію, стане дивовижний розвиток наук, мистецтв і техніки, людської креативності загалом, а також поява окремого, деколективізованого індивіда і підвалин культури свободи. На добро чи на зло, бо нема як перевірити, чи принесла ця переміна людям щастя, детрайбалізація інтелектуального життя відтоді набере пришвидшеного темпу і катапультує деякі суспільства в напрямі систематичного розвитку у всіх сферах. В історії розпочалася ера раціонального мислення і критичного духу — наукових істин, — і це означало, що з тієї миті не перший і не другий, а третій світ почав чинити вирішальний вплив на суспільні події.