Читаем Поклик племені полностью

Великою новизною цієї книжки, що є абсолютним шедевром, було те, що Поппер побачив витоки і корені усіх вертикальних та антидемократичних ідеологій у Греції і в творах Платона. Тобто у тій самій культурі, яка заклала підвалини демократії і відкритого суспільства. Отже страх перед свободою народжується з нею, і ніхто інший, як Платон, найблискучіший інтелектуал свого часу, перший поставив розум на службу ірраціоналізму (поверненню до закритої культури племені, колективній ірраціональності й політичному, рабовласницькому і расистському деспотизму верховного правителя). Поміж раціоналізмом та ірраціоналізмом Поппер непримиренно обстоює перший і стверджує, що другий рано чи пізно веде до злочину і, попри те, що починається з Платона, є «найнебезпечнішою інтелектуальною хворобою нашого часу».

Чи правильно ототожнювати ірраціональне з колективізмом і ностальгією за втраченою єдністю племені? Хіба не є частиною ірраціонального такі інтегральні аспекти людської натури, як світ підсвідомого, снів, інтуїції, інстинкти і пристрасті? Це правда, що від нього, як стверджує Поппер, походять деструктивні прояви, серед них — політичний та релігійний догматизм і фанатизм, які призводять до утисків і терору. Але ірраціональне також породило, через сублімацію, надзвичайні мистецькі твори, наприклад, містичну поезію Сан Хуана де ля Круса і модерністську поезію Рембо і Лотреамона, а значна частина сучасного мистецтва принаймні почасти живиться із цього нераціонального джерела людської натури.

Чи точно Поппер інтерпретував платонівські ідеї? Багато елліністів, філософів і політичних есеїстів ставлять це під сумнів. Та навіть якщо Поппер згустив фарби, критикуючи ідеї Платона й Арістотеля, його книжка назавжди залишиться достовірним скрупульозним дослідженням психологічних і соціальних механізмів, які спонукають суверенного індивіда не погоджуватися на ризики, які тягне за собою свобода, і віддавати перевагу диктаторському режимові.

Малакі Хаїм Хакоен, мабуть, стільки ж працював над книжкою про молодого Поппера, скільки той над дослідженням витоків тоталітаризму в класичній Греції. Бо іноді складається враження, що з роками напруженої посвяти шанобливий і майже релігійний захват Поппером потроху змінився розчаруванням, у міру того як він виявляв у його приватному житті неминучі вади і манії, його нетерпимість, невелику взаємність із тими, хто йому допоміг, його депресії, його невелику готовність прийняти нові форми, ідеї і сучасні тренди. Подекуди ця критика є дуже несправедливою, але вона не є зайвою у книжці, присвяченій тому, хто завжди стверджував, що критичний дух є необхідною умовою справжнього поступу в науці і суспільному житті і що лише перевіряючи їх методом проб і помилок — тобто намагаючись їх «сфальшувати», довести, що вони є помилковими, — можна пізнати правдивість чи фальшивість доктрин, теорій та інтерпретацій, які прагнуть пояснити ізольованого чи зануреного в суспільну амальгаму індивіда.

З іншого боку, Малакі Хаїм Хакоен чітко встановлює (всупереч тому переконанню, до якого прийшли в роки холодної війни), що Поппер аж ніяк не був природженим філософом-консерватором і що його тези про відкрите суспільство і закрите суспільство, есенціалізм, історицизм, третій світ, фрагментарну суспільну інженерію, племінний дух і його аргументи проти націоналізму, догматизму і політичні та релігійні ортодоксії охоплюють широкий ліберальний філософський спектр, в якому однаковою мірою можна розгледіти всі демократичні політичні формації — від соціал-демократичної до консервативної, за умови, що вони приймають розподіл влади, вибори, свободу слова і ринок. Щодо цього можна подивитись, як на соціал-демократичну поміч Попперу приходить лейбористський філософ Браян Мегі у свій книжці «Поппер»[52], якому вторить Джеремі Шермур, який був асистентом Поппера в Лондонській школі економіки, у своїй книжці «The Political Thought of Karl Popper»[53]. І сам Поппер у своїй короткій і схематичній автобіографії «Unended Quest» стверджує, що «якби можна було уявити собі соціалізм, який би поєднувався з особистою свободою, я досі був би соціалістом». Однак, додає він, це всього лиш «прекрасна мрія».