Читаем Поклик племені полностью

Лише для невігласів та його ворогів, які намагаються зобразити правду в карикатурному вигляді, аби спростувати її, ринок є виключно системою вільного товарообміну. Уся творчість Гаєка є неймовірним науковим та інтелектуальним намаганням показати, що свобода виробляти і торгувати не варта нічого — як це довели колишній Радянський Союз, колишні соціалістичні республіки Центральної Європи і меркантильні демократії Латинської Америки — без строгої та ефективної правової системи, яка б гарантувала приватну власність, дотримання угод і чесну, дієздатну судову владу, незалежну від політичної влади. Без цих базових вимог ринкова економіка є просто риторикою, за якою продовжуються побори і зловживання привілейованої меншості коштом більшості суспільства — це те, що ми, ліберали, називаємо «меркантилізмом».

Ті, хто нині наївно чи зловмисно як доказ банкрутства лібералізму висувають труднощі, що їх переживає Росія та деякі з її колишніх країн-сателітів, які перейшли від тоталітарного режиму до спроби демократії, яка проводить ринкову політику, не знають Гаєка аби читали його зле. Бо ніхто, як він, з такою наполегливістю не вказував на те, що лібералізм полягає не в тому, щоб відпустити ціни і відкрити кордони для міжнародної конкуренції, а в повному перетворенні країни, у приватизації і децентралізації на всіх рівнях і в переданні громадянському суспільству — ініціативі суверенних індивідів — суттєвих економічних рішень. А також в існуванні консенсусу щодо правил гри, які завжди дають перевагу споживачеві над виробником, виробнику над бюрократом, індивіду над державою і конкретній людині, яка живе тут і тепер, над тією абстракцією, якою тоталітаристи виправдовують усі свої безчинства: майбутнім людством.

Індивідуалізм є центральним фактором ліберальної філософії і, ясна річ, ідей Гаєка. Індивідуалізм, звісно, виражає не те романтичне бачення, згідно з яким усі великі історичні події, як і беззаперечний прогрес у наукових, культурних і соціальних сферах, є результатом подвигів виняткових індивідів — героїв, — а попросту те, що окремі люди не є всього лиш епіфеноменами колективів, до яких належать, які їх формують так, як це роблять верстати з промисловими товарами. Індивід володіє суверенітетом і, хоча частина того, чим він є, пояснюється середовищем, в якому він народжується і формується, у нього є свідомість і здатність проявляти ініціативу, які вивільняють його з тієї стадної плаценти і дозволяють йому діяти вільно, згідно з його покликанням і талантом і часто залишити слід в оточенні, якому він живе. Амбіція індивіда є тією силою, яка надає динамізму ринковій економіці, це те, що уможливлює прогрес. Тому рецепти Кейнса покласти на державу керівництво та спрямування економічного життя через планування, на думку Гаєка, притлумлюють цю «амбіцію» і призводять до глибокого дисбалансу у функціонуванні ринку.

Ця концепція випливає з ідеї свободи, яка — в самій серцевині ліберальної доктрини. Людські долі не є наперед визначені, накреслені фатумом. Індивіди і суспільства можуть виходити за рамки географічних, суспільних і культурних обмежень і своїми діями порушувати існуючий уклад, обираючи певні рішення і відкидаючи інші. І через те, що мають цю свободу дій, є відповідальними за власну долю. Усе це Гаєк чудово описує в своєму есеї, покликаному показати, що спільного є між двома мислителями, які вважалися дуже далекими один від одного: «Конт і Геґель»[42].

Дотримання закону для Гаєка є невіддільним від його віри у вільний ринок; але він завжди розрізняв — і дуже чітко пояснив це у трьох томах «Права, законодавства і свободи » — закон і законодавство: космос, спонтанний правовий порядок, і таксіс, нав’язане владою законодавство. Перше є тією формою природних законів, створених і удосконалених звичаями і традицією у відповідь на потребу створити устрій для того, аби вирішувати суперечки і запобігати хаосу і насильству у лоні суспільства; а друге, оте раціонально сплановане і схвалене парламентами і судовими колегіями правосуддя, яке іноді ламає і викривлює перше і може стати в юридичній сфері так само шкідливим, як економічне планування — те, що, за ідеєю Гаєка, завжди становить загрозу для свободи.

Найбільшим ворогом останньої є конструктивізм, фатальне прагнення — так називається остання книжка Гаєка «Fatal Conceit» («Згубна самовпевненість», 1989 р.) — організувати з будь-якого центру влади життя громади, заміняючи інституції, які постали без попередньо обдуманого плану і контролю (загальне право, космос), штучними утвореннями, призначенням яких є «раціоналізувати» виробництво, «перерозподілити» багатство, запровадити егалітаризм і уніфікувати все соціальне в ідеології, культурі чи релігії.