Читаем Переслідуваний полностью

— Вигадка. Ви не могли ввійти в літак з пластиковою вибухівкою. Негайно спрацювала б сигналізація. На літаку є чотири спеціальні пристрої для виявлення повітряних піратів. П'ятий обладнали в парашуті, про який ви запитували. Мушу вам сказати, що в диспетчерській вежі аеропорту Войтфілд з великою цікавістю й трепетом ждали, чи не засвітяться сигнальні лампочки, коли ви увійдете в літак. Всі сходилися на тому, що у вас таки, мабуть, є той "Чорний ірландець". Ви виявили таку винахідливість, поки добралися до аеропорту, що це припущення видавалося цілком слушним. Усі відчули неабияку полегкість, коли побачили, що лампочки не засвітилися. Я гадаю, ви не мали жодної можливості дістати вибухівку. Мабуть, ви запізно про неї подумали. Та дарма. Це погіршує ваше становище, але...

Маккоун раптом підскочив до Річардса.

— Приїхали,— сказав він, ошкірившись. — От тепер-то я розчереплю тобі голову к розтакій матері, дурню! — І він приставив Річардсові до скроні свого пістолета.

— І загинеш на місці,— озвався з екрана Кілліан.

Маккоун завагався, відступив на крок і з подивом витріщився на телевізор. Обличчя його пересмикувалось і морщилося, губи безгучно сіпались. Коли до нього врешті повернулася мова, він просичав:

— Я можу заарештувати його! Тут! Зараз же! Нам нічого більше не загрожує!..

— Тобі й так нічого не загрожує, бісів йолопе,— роздратовано урвав його Кілліан. — А Донаг'ю міг би давно його заарештувати, якби ми цього хотіли.

— Він карний злочинець! — закричав Маккоун, підвищуючи голос. — Він повбивав полісменів! Порушив закон, учинив акт повітряного піратства. Він... він публічно ображав мене й мою установу!

— Сядь,— сказав Кілліан, і в голосі його почувся холод міжпланетного простору. — Пора вже згадати, хто платить вам гроші, містере головний ловець.

— Я дійду до президента Ради! — шаленів Маккоун, бризкаючи слиною. — Коли це все скінчиться, ти опинишся на плантаціях! Ти, розтакий чорнопикий сучий сину...

— Киньте, будь ласка, пістолета на підлогу,— почувся ще один голос. Річардс злякано озирнувся. Це був Донаг'ю, штурман, і від нього віяло холодом і смертельною небезпекою. Його масне волосся тьмяно полискувало у прихованому світлі салону. В руках він тримав автомат "Магнум-Спрінгстен" із складаним прикладом, націлений на Маккоуна. — Я — Роберт С. Донаг'ю, з контролю Ради розважальних телепрограм. Пістолета — на підлогу!

Маккоун зміряв Донаг'ю нищівним поглядом, але за кілька секунд пістолет із глухим стуком упав на пухнастий килим.

— Ти...

— Я гадаю, ми вже наслухались вашого патякання,— перебив його Донаг'ю. — Будьте слухняним хлопчиком — підіть у другий клас і посидьте там.

Загарчавши в безсилій люті, Маккоун ступив кілька кроків назад. Він дивився на Річардса поглядом вампіра з давніх фільмів жахів,— вампіра, який злякався хреста.

Коли він пішов, Донаг'ю, махнувши пістолетом в іронічному привітанні, посміхнувся до Річардса:

— Більше він вам не докучатиме.

— Ти однаково схожий на гомика,— безвиразним голосом промовив Річардс.

Легка усмішка на обличчі Донаг'ю згасла. Він неприязно глянув на Річардса й подався в носовий відсік.

Річардс обернувся до екрана. Пульс у нього був ідеально рівний. Він не задихався, руки не тремтіли. Смерть стала нормою життя.

— Ви слухаєте, містере Річардс? — спитав Кілліан.

— Слухаю.

— Проблему розв'язано?

— Так.

— Добре. Тоді дозвольте мені повернутися до нашої розмови.

— Прошу.

Почувши тон його відповідей, Кілліан зітхнув.

— Як я вже казав, ми все знаємо. Це знижує ваші акції, зате збільшує вашу довіру до нас. Ви розумієте, чому?

— Так,— відчуженим голосом відповів Річардс. — Ви могли зняти цього металевого птаха з неба в будь-яку хвилину. Або Голловей з вашого дозволу посадив би його будь-де на свій розсуд. А Маккоун пришив би мене.

— Саме так. Тепер ви вірите в те, що ваш блеф не є для нас таємницею?

— Ні. Але ви граєте краще за Маккоуна. Підсадити в літак свого хлопця — добрячий хід.

— Ну, Річардсе, ви просто чудо. Рідкісний екземпляр,— засміявся Кілліан. Одначе в голосі його знову вчувалася силуваність. Річардсові спало на думку, що Кілліан приховує від нього таке, про що дуже не хоче говорити. — Якби ви справді мали вибухівку, то смикнули б за кільце тоді, коли Маккоун приставив вам пістолета до голови. Ви знали, що він вас уб'є. А ви сиділи й чекали.

Річардс знав, що це кінець, знав, що вони все знають. На його обличчі промайнула гірка усмішка. Кілліан оцінить його хід. У нього гострий, іронічний розум. Хай заплатять за те, щоб побачити останню карту.

— Я не вірю жодному вашому слову. Якщо ви штовхнете мене на це, все злетить у повітря.

— Не були б ви самі собою, якби не довели свій задум до кінця. Містере Донаг'ю!

— Слухаю, сер. — Діловий, незворушний голос Донаг'ю почувся майже водночас у пристрої для внутрішнього зв'язку у телевізорі.

— Підійдіть, будь ласка, знову до містера Річардса й дістаньте із його кишені сумочку місіс Вільямс. Але сам він при цьому має лишитись цілий і неушкоджений.

— Слухаю, сер.