Читаем Переслідуваний полностью

Надійде й час горювання. Вони сподіватимуться цього, все передбачать. Будуть хвилини, коли він лютуватиме, бунтуватиме. Знову спробує розповісти людям про навмисне отруєння атмосфери? Можливо. Але вони подбають, щоб цього не сталося. Подбають про нього, сподіваючись, що колись і він подбає про них. Інстинкт підказував йому, що він здатен на таке. Він навіть підозрював, що має хист до цієї справи. Вони допоможуть йому, зцілять. Мають на те ліки й лікарів. Ті змінять його погляди.

І тоді — спокій.

Інакомислячих виполють, як бур'ян.

Він мріяв про спокій з такою самою жагою, з якою спраглий у пустелі мріє про воду.

Амелія Вільямс плакала ще довго, хоча мала б уже давно виплакати всі сльози. Річардс байдужно думав, що з нею буде далі. Тепер їй навряд чи варто повертатися до чоловіка й родини: просто вона вже не та жінка, яка зупинила свою машину тоді на дорозі, заклопотана думками про кулінарні рецепти та обіди, клуби та зустрічі. В ній з'явилося щось від червоних. Мабуть, тепер їй пропишуть ліки, процедури, терпляче пояснюватимуть переваги існуючого ладу. З'ясують, де розійшлися дві дороги, причину вибору хибного шляху. Справжнє свято для тих, хто полюбляє копирсатися в глибинах людського мозку.

Бенові раптом захотілося підійти до жінки, заспокоїти, сказати, що її не зовсім зламали, що навіть один лікувальний сеанс із застосуванням сучасних засобів психотерапії поверне її до нормального стану, і вона почуватиме себе навіть краще, ніж до цієї пригоди.

Шійла... Кеті...

Ці імена зринули в голові й повторювались, бамкаючи, наче дзвони, поступово втрачаючи значення від безконечного повторення. Повтори своє ім'я двісті разів, і ти зрозумієш, що ти — ніхто. Горе було йому недоступне; його охопило невиразне почуття роздратованості й збентеження: вони впіймали його, перекрили кисень, і тоді, виявилось, що всі його погляди й мідяка не варті. Пригадався хлопець, з яким колись разом училися в школі: коли той підвівся, щоб дати врочисту клятву вірності, з нього спали штани.

Літак гудів і гудів. Річардс знову закуняв. У голові ліниво зринали й згасали образи, розгорталися цілі сцени, але вони не викликали ніяких почуттів.

І ось ще одна фотографія: глянцева, двадцять чотири на тридцять, зроблена знудженим поліційним фотографом, який, мабуть, у ту хвилину жував гумку. Речовий доказ номер такий-то, панове присяжні. Дитяче тіло з колотими та різаними ранами в залитому кров'ю ліжечку. Кров'яні плями та патьоки на стіні та на поламаній грі "Матуся гуска", купленій за десять центів. Липкий згусток крові на іграшковому ведмедику з одним оком.

Видіння вирвало його зі сну, Річардс рвучко підвівся, і з його широко роззявленого рота почали вихоплюватися невиразні крики. Повітря вирвалось із легенів з такою силою, що язик затріпотів, наче вітрило на вітрі. Усе в салоні раптом набуло чітких обрисів і накотилося на нього, мов хвиля морського прибою, гнітюче й жахливе. Ця реальність була така ж страшна, як і та, що її показували в кліпах агентства "Теленовини". Наприклад, мертвий Лафлін, якого витягали з тієї повітки в Гопіці. Все, все там було дуже натуральне і в кольорі.

Нажахана Амелія теж скрикнула, зіщулившись у кріслі, з широко розплющеними, схожими на потріскані порцелянові кулі на ручках дверей, очима, силкуючись усунути в рот цілого кулака.

До салону через кухню вдерся Донаг'ю з пістолетом у руці, в очах-намистинах спалахували гарячкові зблиски.

— Що тут діється? Що сталося? Маккоун?..

— Ні,— відповів Річардс, відчуваючи, як серце поволі заспокоюється, тож не доведеться розпачливо виштовхувати з себе слово за словом. — Кошмар наснився. Доньку бачив.

— А-а. — Очі в Донаг'ю пом'якшали від нещирого співчуття. Він не вмів прикидатись. Мабуть, так і залишатиметься тупим найманцем усе своє життя. А може, ще й навчиться чогось?..

Донаг'ю обернувся, щоб іти.

— Донаг'ю! — Той знову сторожко обернувся. — Добряче я тебе налякав, га?

— Ні.

По цій короткій відповіді Донаг'ю відвернувся. На карку в нього зібралася складка. Сідниці, обліплені блакитними форменими штанами, були круглі, наче в дівчини.

— Я міг би й дужче налякати,— зауважив Річардс. — Міг би пообіцяти, що вийму в тебе фільтра з носа.

Донаг'ю вийшов.

Річардс знесилено заплющив очі. В голові знову зринула ота глянцева фотографія двадцять чотири на тридцять. Він розплющив очі. Заплющив. Фотографія більше не з'являлася. Впевнившись, що вона вже не з'явиться, принаймні зараз, він розплющив очі й натис кнопку.

З екрана на нього дивився Кілліан.

— Що, Річардсе? — Кілліан нахилився вперед, не приховуючи напруження.

— Я вирішив прийняти вашу пропозицію,— сказав Річардс.

Кілліан відхиливсь назад і всміхнувся самими очима.

— Я дуже радий.

— О Боже,— здивувався Річардс, переступивши поріг царства пілотів.

Голловей озирнувся:

— Привіт.

Він якраз був на зв'язку з детройтським радіомаяком УВЧ. Данінгер пив каву.